Лучшие украинские умы внедряют инновации за границей: как вернуть этих людей

Трохи теорії

Багато досліджень, у тому числі нобелівських лауреатів, показують, що інновації впливають на економічне зростання. Наприклад, Джеймс Тобін, нобелівський лауреат 1981 року, розробив Коефіцієнт Тобіна (q), на який впливає такий фактор як "інтелектуальний капітал компанії", що залежить від рівня інноваційності.

Читайте також Вакциновані і щасливі: яким буде 2021 рік для бідних країн

А ще раніше питання дифузії та поширення інновацій з точки зору аналізу людського капіталу досліджував і нобелівський лауреат 1979 року Теодор Шульц. Фрідріх фон Гайєк, нобелівський лауреат 1974 року, розробив теорію інтелектуальної технології, що продовжує традиції австрійської економічної школи, зокрема Йозефа Шумпетера з його концепцією "креативної деструкції" і провідної ролі інновацій в зародженні ділових циклів.

А в 2018 році найвищу відзнаку у сфері економіки отримав Пол Ромер "за інтеграцію технологічних інновацій у довгостроковий макроекономічний аналіз". Його попередником – нобелівським лауреатом, котрий також досліджував інновації був Роберт Солоу (1987р.). Втім технологічні зрушення внаслідок інновацій, хоч і вважалися причиною збільшення продуктивності (як одного з факторів економічного росту), у моделі Солоу фігурують у вигляді зовнішньо заданих сталих змінних, подібних для усіх країн світу. Але швидке економічне зростання Японії, Південної Кореї, Ізраїлю, Сінгапуру, Тайваню складно було пояснити традиційними моделями.

Тоді Ромер заклав різниці (відмінності) у здатності ринкових економік до розвитку технологій через прибуткові інноваційні науково-дослідницькі розробки в основу своєї моделі довгострокового макроекономічного зростання у вигляді ендогенних (внутрішніх) змінних.

Дослідження Ромера показали як накопичення ідей сприяють довгостроковому економічному зростанню; економічні сили визначають готовність створювати нові ідеї і сприяють корпоративним інноваціям.

Власне модель Пола Ромера передбачає, що основним фактором економічного зростання є ріст капіталовкладень в НДДКР (R&D) й інвестицій в людський капітал. Економіка, що має ресурси людського капіталу і розвинену науку, у довготривалій перспективі отримує кращі шанси, ніж економіка, позбавлена цих переваг. Отже технологічні інновації і знання є додатковим фактором виробництва, а накопичення знань позитивно впливає на продуктивність праці і капітал. Як результат, Пол Ромер пропонував і пропонує стимулювати інновації через економічну політику, підтримку освіти, субсидіювання наукових досліджень. Яка ж ситуація в Україні?

Корені проблем

Минулого тижня на Business Thinkers Forum мені поставили питання: чому талановиті українці впроваджують інновації за кордоном, а не в Україні?

Перша причина – український ринок відносно невеликий у порівнянні з європейським, азіатським або американським. Маленький не тільки за розміром економіки, а й за його інтеграцією в світові ланцюжки створення вартості.

Друга причина – у нас мало інвесторів, мало стратегічних покупців компаній і інновацій. Більша частина списку українського Форбс багато в чому консерватори і роблять все можливе, щоб зберегти стару економічну модель.

Звідси третій важливий фактор – низький внутрішній попит на інновації. І це при тому, що у багатьох українців – добре розвинутий інтелект та досить сильна технічна освіта.

І ще одна позитивна риса українців – гнучкість, пристосованість до нового середовища, здатність до вивчення мов, до адаптації до інших культур. Українці легкі на підйом. Канада, Німеччина, США, Ізраїль знають це і з задоволенням приймають українців.

Рекомендуємо! Боротьба за мозок: як прибрати російський контент та Моргенштерна з трендів українського YouTube

І ось у нас стандартне економічне завдання – є пропозиція інновацій від українців, але системного попиту всередині країни немає. При цьому є попит в інших юрисдикціях, більш зрозумілих, легших і таких, що захищають інтелектуальні права, а витрати перемикання (switching costs) в сучасному світі досить низькі – ось наші люди і реалізують інвестиції і реєструють патенти за кордоном.

Згодом я поставив схоже питання на своїй сторінці в ФБ і отримав більше 200 коментарів. Читачі додали ще декілька чинників, чому українці готові шукати інші місця для впровадження своїх інновацій, і не роблять цього в Україні. Ці фактори можна об'єднати в наступні блоки (далі коментарі від читачів).

Відсутність верховенства права та корупція

– дві найбільші перешкоди: корупційний тиск на бізнес та фактична відсутність права на справедливий суд – інновації в такому кліматі не живуть, так як технології, як і наука, не розмножуються в неволі;

– дуже складно працювати законно, бо вся юридична база налаштована так, щоб людина щось порушила і її можна було "тримати в заручниках" у системи;

– багато в чому наслідок корумпованості і упередженості судової влади – свавілля фіскалів чи силовиків, постійна загроза рейдерства, якщо можна конкурувати адміністративним ресурсом та за допомогою "маскі-шоу", навіщо впроваджувати інновації?

– корупція на держслужбі – країна залишається дуже сприятливим середовищем для збагачення корупціонерів, а інноваторам складно змінювати правила гри і створювати умови для інших інноваторів. Якщо в Україні корупціонерам стане некомфортно, тоді стане комфортно інноваторам, підприємцям, науковцям;

– у наших компаній більшість зусиль витрачається саме на безпеку – часто директори з розвитку насправді працюють директорами з безпеки.

Цікаво! Головний наркотик XXI століття: як спрощення шкодить нам щодня

Регулювання економіки (і зарегульованість, і нерегульованість)

– деякі інноваційні сфери в Україні взагалі законодавчо не врегульовані, що наражає інноваційний бізнес на ризики постійного тиску та звинувачень в незаконній діяльності; законом має бути хоча б мінімально передбачено, що той чи інший вид діяльності законний. Адже в нашій країні "победивших чиновников и бюрократов" принцип "дозволено все, що прямо не заборонено законом" не діє – якщо взагалі немає згадки в законі, в наших нинішніх умовах означає – "незаконно";

– деякі сфери навпаки – занадто зарегульовані, а чим менше "законодавчого врегулювання", тим більше інновацій – надлишкова роль і повноваження держави в економіці не стимулюють інновації; наприклад, фінансовий сектор – неможливо вільно вводити і виводити капітал, складно навіть отримувати оплату за закордонні контракти, залишки пострадянських регуляцій.

Неконкурентне оточення, яке не стимулює інновації

– в монополізованій або олігархічній економіці інновації нікому особливо не потрібні; олігархи мають "багато видів пармезану в холодильнику" (або "дійних корів" у термінах BCG), тому, поки не доїдять, нічого робити не хочуть, дуже люблять сир; крім того, немає конкуренції – немає звички і культури "грати за правилами";

– високий рівень державної власності в економіці стримує розвиток не тільки окремих галузей, але й економіки в цілому. Найнижчий індекс інноваційності в Україні мають державні або колишні державні компанії. Часто саме вони є лідерами ринку і відповідно створюють правила гри на ньому.

Відсутність інфраструктури та стимулів для інновацій

– розмір ринку скоріш за все є основною причиною, але ще і зрілість ринку, оскільки ці фактори тісно пов'язані.

– відсутність seed фінансування і підтримки для стартап-інноваційних проєктів, слабка державна інфраструктура і локальна інфраструктурна для розвитку інновацій, просування та розвитку експорту (при маленькому внутрішньому ринку);

– відсутні податкові стимули для інноваторів.

Культурні та освітні особливості та відсутність розвитку підприємницького духу в українців

– інтегрований "X*фактор складається із взаємної довіри, ініціативності, бажання брати на себе відповідальність, досягти чогось, незалежності мислення у дітей, прагнення до економічної свободи та прийняття конкуренції;

– у 21 столітті більшість населення мислить як у 19-му – люди бояться створити продукт, легше просто продати "сирі мізки" або пшеницю; люди бояться інвестувати, витрачати гроші та їх втратити, бояться втратити, бояться зробити помилку і при цьому суспільство засуджує успішних людей;

– інноваторів та сучасних людей – мало; вища освіта не генерує достатньо якісних людей; навіть найкращі виші жебракують і не залучають професіоналів до підготовки нових поколінь;

– класична культурна проблема: для інновацій потрібна фантазія, вигадування нового, іноді непрактичного, плюс ризик. Для цього необхідно вивільнити енергію від роботи над безпекою. Якщо не треба постійно докладати зусиль до індивідуального захисту: медицина, якість базової освіти, справедливість, з'являються ресурси на новаторство.

Зверніть увагу! Ахметов будує технічний університет: розбираємося погано це чи добре

– для руху кар'єрними сходами і покращення матеріального становища в Україні працює виключно негативний відбір, де критерієм успіху є зручність для вищих в ієрархії і корисність членам "клану". Цей негативний відбір повільно, але безальтернативно спотворює етику, мораль, культуру, моральність, професіоналізм, інтелект спершу в державному секторі, а потім по периметру;

– ефект Данінга-Крюгера і впевненість, що "самі з вусами", або навіщо платити, якщо ми "самі можемо зробити не гірше", при чому самі ми не розуміємо до кінця, що ми не знаємо.

Що з цим робити?

Системно економічну модель України треба змінити – від залежності від кредитів міжнародних організацій і грошей заробітчан до зростання, заснованого на прямих іноземних інвестиціях та експорті. Але це системний, фазовий зсув для країни, і його не досягти за 3−6 місяців. Це питання поколінь.

Які чинники можуть нам допомогти на цьому довгому шляху?

В першу чергу – "разруха – она же в головах", тому важливий фактор – це зміна парадигми мислення. Якби у нас, як країни, це вийшло, то це було б найбільшою інновацією в Україні. Дуже шкода, що як мінімум одне покоління нових українців, яким зараз 25−30, успадкувало радянський і пострадянський спосіб мислення, багато в чому побудований на патерналістських цінностях, коли хтось інший за тебе обов'язково щось зробить. Як змінити мислення? Є декілька великих, але взаємопов'язаних блоків:

По-перше, найважливішим шматочком пазлу є освіта. Саме освіта може прокачати human capital України як інноваційній держави, а може і не прокачати і знову-таки законсервувати пострадянське мислення. При цьому освіта має фокусуватися як мінімум на чотирьох речах – практично як у Стародавній Греції – на розвитку технічних або STEM спеціальностей, починаючи з середніх шкіл і більше вводив в шкільний курс не тільки робототехніку, програмування або штучний інтелект, але і прикладну фізику, прикладну астрономію, інженерію, біоінженерію – звичайно, для тих, хто бачить свою професію, пов'язану з технікою. Також потрібно сильно збільшити маркетингову складову в навчанні технарів – писати код ми вміємо, а от продавати свої продукти ще ні.

І ще важливо – у школах червоною ниткою потрібно включати якісь питання, які пов'язані з підприємництвом і розвитком підприємницького духу, починаючи з задачок з математики, в які б вписували різні бізнес-кейси до promotion рольових моделей інженерів, фізиків, біологів, які стали не тільки відомими, а й успішними в бізнесі.

І останнє – потрібно повернутися до викладання етики в старших класах. Так, це складна тема, але без модернових цінностей ми інноваційну економіку не збудуємо – консервативні цінності дуже тримають нас.

Друге – це важливість науки. Здається, що багато університетів забули, що це таке. Аспірантури та докторантури перетворилися на підприємства із штампування наукових ступенів без справжньої науковості – саме тому більшість довідок про впровадження – фікція. Ми знаємо, що плагіат вбиває інновації. Тому для одного з наступних рішень РНБО можна було б запропонувати заблокувати сайти з рефератами, щоб змусити молодих людей думати своєю головою. Звичайно, треба стимулювати і податковими способами, щоб бізнес інвестував в розвиток науки. Це необхідно і в металургії, і в медицині, і в транспорті, і в інших галузях, які потребують інновацій.

До речі Facebook запускає в Україні платформу з цифрової освіти Get Digital: для кого вона корисна

І третє – розвиток локальної науково-підприємницької інфраструктури. Про це багато сказано. Це величезний блок – тут і розвиток ринку капіталу, і розвиток широкосмугового інтернету по всій країні та збільшення пропускної здатності магістральних ліній Інтернету. Це навчання мовам, про яких, між іншим, знову-таки нещодавно говорили на РНБО (а хотілося б, щоб говорило Міністерство освіти). І не тільки про англійську або мандарин, але й мови програмування Python, R тощо. Це і доступність кредитів, і розвиток різного роду регуляторних пісочниць (regulatory sandboxes) для перевірки технологій на практиці в сферах, які не є регульованими. Це промотування українського експорту. Та й створення попиту всередині держави на локальні інноваційні рішення.

Тому зміна парадигми мислення за рахунок розвитку освіти і розвиток науки та інфраструктури ринку – важливі фактори як на мене для розвитку більш інноваційної економіки в Україні. Майже все, як Пол Ромер "прописав".