Вистава із відставкою Яценюка — стратегічна поразка Президента

Коротко про ситуацію, яка склалась

Верховна Рада не відправила Кабмін у відставку, здавалось би нічого дивного. Але є нюанси. Адже низькопробний спектакль, у виконанні депутатів ВР викликав бурю емоцій, коли депутати проголосували за недовіру уряду Яценюка, а відправити його у відставку не захотіли. Не не змогли, а саме не захотіли – такий вже був сценарій. Хоча до цього ревно обіцяли.

Зі слів очільника ОДА Міхеїля Саакашвілі, у вівторок 16 лютого в країні відбувся переворот.

Ну, якщо і не переворот, то як мінімум стала публічною державна змова: олігархів, Президента та Прем'єра. Стало відомо, хто насправді маніпулює державою, замилює очі, і що населення в ТОП-10 у списку інтересів не потрапляє.

Деталі

Ще в понеділок у вузькій політичній тусовці було відомо, що в найближчий час Шокін подасть у відставку. Адже таку обіцянку дав Президент Порошенко у Мюнхені, на закритих зустрічах. Так само, як і про те, що Яценюка "помучать" зі звітом, зберуть 150 підписів про недовіру, але знімати не будуть, теж говорили доволі відкрито. Це власне і був план влади по виходу із політичної кризи. План слабенький, але погоджений.

Все власне за ним і рухалось: і депутати це погодили, і кожна зацікавлена сторона отримала свою персональну вигоду.

Але таємно від інших, Пезидент вирішив внести свою долю інтриги та використати поточну ситуацію собі на користь – зігравши на випередження та продемонструвши, хто в країні головний.

Зрозуміло, що Президент не проти залишити Яценюка в прем’єрському кріслі, адже це зручно – Арсеній слабкий та позбавлений політичних ресурсів на власні амбіції. Загрози не несе.

Але брати на себе відповідальність за те, щоб безрейтинговий уряд, який уособлює проведення реформ, Президент 100% не хотів. Через це і опублікував відео, де попросив Генерального прокурора та Прем'єра піти у відставку. Цей жест населення сприйняло як позитивний знак та меседж Парламенту.

Але уже за якусь годину стало зрозуміло, що це все гра. Адже фракція імені Порошенка зіграла в піддавки та не відправила "лузерський уряд" у відставку, навіть при тому що голоси були, як і були жорсткі заяви про те, що будуть не просто звільняти, а змітатимуть.

Звичайно, що сьогодні уже з’явились теорії та версії, що Президент насправді хотів відставки, і депутати із олігархічних груп винні у зриві голосування. Але це не схоже на правду, а ще більше підтверджує теорію того, що гарант не хоче нести політичну відповідальність ні за провальний уряд Яценюка та продовження його каденції, ні за політичну паузу, у разі відставки Кабінету.

Як на такі спектаклі реагують західні партнери?

Їм набридла українська політична еліта. Сварки, чвари, особисті інтереси, корупція та відсутність реформ. Найгірше для них – це невиконання взятих обіцянок, постійні обмани та недоведені справи.

За два роки супер-тісної співпраці, офіційний Київ не може показати жодного реального, доведеного до пуття результату. Ні в боротьбі з корупцією, ні в реформуванні держапарату, ні в економіці, ні у військовій справі (остання тримається виключно на звитязі українських військових). Жодна реформа не доведена до кінця. Не діють і виправдання: мовляв – війна, Путін та реформи так швидко не робляться.

Але Путін уже давно займається персонально Сирією, війна у замороженому стані та в Києві ніхто не стріляє. То чому ж Європа повинна втрачати на торгівельних контрактах, в той час як київські чиновники стають доларовими мільйонерами та мільярдерами? Чи останні думають що їх схеми та виведення на офшори ніхто не бачить? Шкода що вони такі наївні та жадні.

Європа налаштована негативно, і цей негатив підігрівають представники середнього та великого бізнесу, які втрачають ринки. США теж розчаровані, адже українські партнери не тримають слово, а інтереси населення тримають нижче ніж персональні зв’язки, дружбу та бізнес інтереси. Проект допомоги Україні можуть визнати невдалим та залишити.

Що далі?

Прем’єр-міністр втратив можливість піти у відставку та через рік почати свою президентську кампанію. Тепер він у підвішеному стані, адже він отримав ненависть країни, а це уже не 1% рейтингу, це вже більше 80% ненависті. Також на додачу він отримує потужну, хоч і не надто чисельну, персональну опозицію в парламенті; Президента, який вважає Арсенія слабким гравцем, олігархів, у яких він у боргу, та відсутність подальших політичних перспектив.

Президент втратив значну частину народної довіри та отримав імідж інтригана та кукловода. Адже займатись такого рівня політиканством не заборонено, і з точки зору теорії політології навіть корисно. Але не в таких умовах, коли зубожіння населення досягло свого піку, коли заробітні плати скоротились втричі, а курс долара побив усі історичні максимуми. У таких умовах потрібно діяти та вести країну вперед. Нічого із вищезазначеного ми не спостерігаємо.

Верховна Рада втратила обличчя та проявила себе виключно як орган кишеньковий та підконтрольний. Тут не працюють дискусії та виступи, а лише виконується політичне замовлення партійних босів та спонсорів.

БЮТ вийшов із коаліції, "Самопоміч" у роздумах, коаліція вимагає переформатування. Відповідно це понесе за собою і зміни в уряді.

Населення в гніві, через те що розуміє, що реформами та модернізацією економіки ніхто не займається, а виключно переслідують свої корупційні цілі та поділ посад.

Можливо влада у спайці із олігархами вчора і переграла народ, але стратегічно вони всі втратили набагато більше – довіру. Населення розчароване своїми представниками у владі, яких вже своїми і не вважає. Паралельно в країні посилився поділ на класи: багатих та бідних, а точніше тих, хто при владі, та тих, кого вона використовує.

Ситуація, яку можна було легко вирішити, зайшла у найгіршу можливу фазу, і короткострокова перемога олігархів та влади над населенням не несе їм жодних стратегічних перспектив.

Меседж у світ від України теж негативний, адже замість успішних реформ, модернізації економіки та військових здобутків, ми показуємо свою недієздатність у прийнятті рішень, середньовікове політиканство та кулуарні ігри, мета яких залишення при владі та особисте збагачення.

І замість очікуваних комбінацій win-win, усі отримали lose-lose.

Читайте також: Абромавичус проти Кононенка: хто переможе, реформи чи система?