Як уникнути капканів Закону про споживче кредитування

Юридична практика застосування нещодавно прийнятого Закону "Про споживче кредитування" проявила значні ризики для громадян-позичальників. Закон, безумовно, привніс і позитивні фактори в правове поле. Але деякі його норми послаблюють можливості і права позичальника.

Попри деякі позитивні новели закону, споживачеві важливо знати і зворотну сторону моделі споживчого кредитування. Це дозволить прорахувати ризики і уникнути кредитних пасток, щедро розставлених Законом.

Спочатку кілька умовно позитивних тез. Закон дозволяє позичальникові в будь-який момент, повністю або частково, повернути отриманий споживчий кредит. І таким чином – заплатити менше відсоткових платежів, ніж передбачав договір. Раніше такої можливості у людей не було. Тому кредиторська сторона часто безпідставно відмовляла клієнтам у достроковому погашенні. Природа кредитора, на відміну від інтересів позичальника, вимагає спливання повного терміну договору. Змусити банкіра піти проти своєї природи можна тільки примусово – законом.

Разом із тим, Закон позбавив громадян права достроково гасити кредит без дотримання умов, визначених договором. А можливості позичальника вплинути на зміст типового договору при його підписанні досить обмежені. Крім того, деякі норми документа сприяють агресивним діям кредитора. Йдеться, наприклад, про використання колекторів на досудовій стадії розгляду питання про заборгованість.

Закон частково врегулював питання нав'язування клієнту додаткових послуг. Фактично, обмеживши залежність позичальника від кредитора. Пеня за порушення споживачем кредитних зобов'язань тепер не може бути вище подвійної облікової ставки НБУ і 15% від суми простроченого платежу. Таким чином, громадянин отримав умовний імунітет від самоуправства або самодурства кредитора. І то, і інше є поширеним явищем в Україні.

Втім, законодавець залишив лазівки, що дозволяють кредитору зловжити своїми можливостями щодо позичальника. У законі відсутня раніше існуюча норма, яка забороняє вписувати в кредитні споживчі договори платежі, які не є послугою. Більш того, Закон дозволяє кредитору в будь-який момент вимагати повернення кредиту. Раніше такий пресинг був можливий тільки при настанні певних законних умов.

Неприємними підводними каменями для позичальника виявилися зміни, внесені в законодавство про захист прав споживачів. Його "підрихтували" на етапі прийняття Закону, давши кредитно-фінансовим організаціям можливість ухилятися від норм, які захищають права споживача. Скажімо, в процесі прийняття нового Закону нардепи скасували статтю існуючого – "Про захист прав споживачів" в частині кредитних прав громадян. Такий юридичний вакуум виявився цілющим для кредиторів, але згубним – для споживача.

Закон нечітко визначив правила інформування споживача про умови кредитування. Наприклад, введений законом паспорт споживчого кредиту, формально будучи обов'язковим, може передбачати умови, відмінні від умов кредитного договору. Будь-яке різночитання в споживчому кредитуванні - додатковий ризик для позичальника. Тим більше, що в новий Закон не потрапила норма, що трактувала усе двозначності і невизначеності на користь споживача. Таким чином, Верховна Рада підіграла кредиторам, обмеживши можливості позичальника щодо захисту своїх прав у судовому порядку.

У статті наведені найбільш явні слабкі місця Закону про споживче кредитування. Але їх досить, щоб вважати документ нелояльним для позичальника. Дух цього Закону – не на боці споживача. Очевидно, що до написання ряду його дискримінаційних норм приклалися недобросовісні галузеві лобісти.

Будь-які заяви про створення якісної системи споживчого кредитування в результаті прийняття нового Закону – неспроможні. Система не може бути справедливою, поки вона ущемляє права громадянина. Тому Закон вимагає негайної парламентської корекції, з жорстким відстороненням від процесу підготовки лобістів від кредиторів.

Читайте також: Коли споживче кредитування перестане вбивати споживача?