Як називатиметься Дніпропетровськ?

Для нових імен ледь вдається вибити вулиці, аби переназвати їх. Тоді, коли цілі міста досі називаються на честь тих, хто не шкодував засобів знищення для українців.

Український парламент час від часу намагався закидати вудку про перейменування комуністичних назв населених пунктів України. Проте, раніше це ні до чого не призводило. Сьогодні ж, під запровадження декомунізації, усе ніби виглядає серйозно. Хоча, окрім найголовнішого питання: "Де брати гроші на зміну назв міст, мап, паспортів та інших документів?" Виникають й інші: "Хіба в країні немає інших нагальних проблем?", "Хіба від цього покращиться життя?", "Як тепер називатимуться Дніпропетровськ, Кіровоград, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Артемівськ, Котовськ?".

А таких міст, які потрібно перейменовувати в першу чергу, в Україні налічується понад два десятки (без урахування Криму та тих територій Донеччини і Луганщини, які зараз непідконтрольні українській владі). Понад двадцять районів, дві області та більше ніж двадцять п’ять районів у найбільшим містах країни теж підлягають ренейму. Про кількість вулиць, провулків, площ і парків важко щось сказати – їх вирахувати майже нереально.

У назві має залишитися "Дніпро"

Не побувавши в тому самому Дніпропетровську, здається, що у містах, які мають змінити назву, відбувається паніка, переживання та невгамовні дебати місцевих жителів. Люди знову діляться на тих, хто вважає, що перейменування абсолютно не на часі і на тих, хто стверджує: "якщо не сьогодні, то коли?".

Насправді полеміка зараз відбувається на рівні соцмереж. Дніпропетровськ з квітучими абрикосами і по-літньому теплим сонцем, як і вся країна, відсвяткував Великдень. І нічого у місті не вказує на те, що він може стати Січеславом, Дніпровськом чи навіть Катеринославом – люди живуть, як і жили, Петровський біля вокзалу стоїть, як і стояв.

Проте, народ справді турбує "за чей счёт этот банкет", та чому у нього не запитують, чи хоче він жити не у Дніпропетровську.

Більшість, звичайно, хоче, щоб залишилася стара назва. Або, принаймні, Дніпровськ. Щоб слово "Дніпро" не забирали. Але багато патріотів підтримують назву Січеслав. Навіть під час Євромайдану Дніпропетровськ вже так називали. У Києві були прапори на Майдані з назвою Січеслав. І тоді всі розуміли, що йдеться про Дніпропетровськ. Дехто хоче Нові Кодаки, ще хтось – Катеринослав. Як на мене, один з найкращих варіантів – це залишити стару назву. Але переписати, що місто назване на честь апостола Петра,
— розповідає дніпропетровчанка Ольга Ольховик.

Останній варіант навіть не вимагає вкладання коштів, адже як такого перейменування міста не відбудеться. Це суттєво може зекономити бюджет. Проте, навряд чи політики розглянуть варіант, який не враховує грошових оборотів. Багато людей вважає, що саме у цей час запустили декомунізацію з усіма її наслідками, аби відвернути увагу українців від нагальних проблем.

І хоча, більшість людей переконана, що їх навіть не питатимуть, коли Верховна Рада затверджуватиме нову назву їхнього Дніпра, у соцмережах жваво обговорюють і пропонують нові назви. Від вищезгаданих до смішних або навіть абсурдних.

Щодо назв вулиць і районів, зрозуміло, що ситуація простіша. Дніпропетровськ має такий досвід протягом останнього року. Адже проспект Калініна тепер носить ім’я Сергія Нігояна. Також у місті з’явилася площа Героїв Майдану. Раніше на цій площі стояв пам’ятник Леніну. Сьогодні ж, абсолютно ніщо на це не вказує – місце постамента комуністичному лідеру зрівняли з землею. Місто має ще безліч вулиць, назви яких походять від імен катів українського народу. Але громадськість пропонує у подальшому не використовувати нічиї імена для назв вулиць, щоб не давати наступній владі приводу до нових перейменувань. Як варіант, пропонують називати вулиці нейтрально – Абрикосова, Небесна, Сонячна.

Усе нове – давно забуте старе

Одне з найбільших міст Дніпропетровської області – Дніпродзержинськ – також фігурує у списках на обов’язкове перейменування. Тут вже немає можливості "переграти" назву на честь інакшої людини. Назване ім’ям чекіста Фелікса Дзержинського, місто тепер просто не має права так називатися. Кілька років тому у Дніпродзержинську виникала дискусія щодо назви. Патріоти міста пропонують повернути стару назву – Кам’янське. На сьогодні ця назва – головний конкурент офіційній. Хоча поряд з нею і виникають різні варіанти, від Дніпродиму (як місто називають в народі), до Дніпрокамінськ, Камінськ і навіть той самий, Дніпровськ.

"Коли поряд з теперішньою назвою міста ставлять дурнуваті чи смішні варіанти, зрозуміла річ, що всі захочуть залишити все як є. Але назву Кам’янське люди досить активно підтримують. Пояснюю це тим, що в нашому місті виросло нове покоління, яке усвідомлює, що культурну цінність потрібно відновлювати попри ту руїну, яку завдала комуністична влада в Україні", — розповідає житель Дніпродзержинська Сергій Злючий.

Мають досвід місцеві мешканці Дніпродзержинська і з "безболісним" перейменуванням вулиць. Так, колись вулиця Ленінградська, зараз називається проспектом Аношкіна, на честь директора хімічного заводу. Хоча, не виключено, що за новими правилами, один з найбільших проспектів у місті знову доведеться перейменовувати. Так само Жовтнева вулиця стала проспектом Ювілейний. Місцевих мешканців не питали, а вони і не надто пручалися.

Без комуністичного минулого

У Дніпропетровській області не варто боятися того, що люди, звиклі до радянських назв, висловлять цілковите невдоволення нововведенням. Як приклад того, що нові назви "приживаються" там, де радянщина навіть не намагалася зникнути, можна вважати ті самі Донецьк і Луганськ. До 90-х років люди жили у Сталіні та Ворошиловграді. Сьогодні, під російською окупацією, у цих містах ніхто навіть не спробував заговорити про перейменування назад. А Дніпропетровська область менше комунізована і радянізована.

Коли і яким чином прийматимуться нові назви міст, чи питатимуть місцевих жителів, скільки на це витратять коштів вирішиться не так скоро. Але люди звикають до всього. Відокремлення України від комуністичних ідей зробить свою роль у свідомості нації. Головне розуміти – це не переписування історії, це визнання себе як самостійної нації, вільної і достойної.