Жорстока доля козаків під короною Габсбургів: маловідома історія про Банатську Січ в Австрії
Кінець XVIII століття перетворив Східну Європу на велетенську геополітичну шахівницю, де імперії грали долями цілих народів, пересуваючи їх, немов пішаків, по закривавленому полю. У цей час був зруйнований свавіллям російської цариці Катерини ІІ і старий світ козацької вольниці, тож тисячі вигнанців опинилися перед екзистенційним вибором – асиміляція, смерть або пошук нової батьківщини.
Багато хто знає, що частина козаків створили Задунайську Січ. Але саме в цей час на історичну сцену виходить ще один драматичний епізод – створення Банатської Січі у межах Австрійської імперії, крах якої згодом призвів до нещадного протистояння козаків-вигнанців із фанатичними некрасівцями вже на землях османів. 24 Канал розповість про все це трохи докладніше.
Як з'явилася козацька Банатська Січ в Австрії?
Імператор Священної Римської імперії Йосиф II, керуючись прагматичним розрахунком, розгледів у козаках-вигнанцях ідеальний інструмент для укріплення Військового кордону (Militärgrenze) проти Османської імперії. У 1785 році австрійська корона офіційно дозволила частині козаків (їх було близько 8 тисяч), які раніше поневірялися в османських володіннях, осісти у провінції Банат – болотистому регіоні на перетині сучасних кордонів Румунії, Сербії та Угорщини між річками Тиса та Дунай.
Банат на рай навіть не скидався. Це була сувора дика земля, де виживання вимагало надлюдських зусиль. Австрійська бюрократична машина намагалася втиснути вільних воїнів у жорсткі рамки регулярної прикордонної служби – козакам виділили землі, проте частково позбавили їх звичного самоврядування, перетворивши кошових отаманів на австрійських офіцерів. Не витримавши муштри та адміністративного тиску, козаки почали масово залишати австрійські кордони. Вони спускалися вниз по Дунаю, на територію Османської імперії, де вливалися до лав Задунайської Січі. І саме там на них чекав справжній жах – зіткнення з некрасівцями, ідеологічними та економічними антиподами.
Хто такі некрасівці та чому почалася війна?
Некрасівці були нащадками донських козаків-старовірів, які після поразки повстання Кіндрата Булавіна на початку XVIII століття під проводом Ігната Некрасова втекли на територію Османської імперії. Порта надала їм притулок у Добруджі та дельті Дунаю в обмін на військову службу. За десятиліття життя під турецьким протекторатом некрасівці перетворилися на замкнену та релігійно фанатичну секту – вони зберегли старі обряди, носили традиційні бороди, люто ненавиділи будь-яку імперську владу (особливо православну), але були абсолютно лояльними до султана. Дельта Дунаю стала їхньою вотчиною, а вилов осетрових риб – основою економіки.
Що ми знаємо про Банатську Січ: дивіться відео Тисячолітняісторія
Тим часом задунайські козаки (лави яких поповнили втікачі з Банату), шукаючи джерел прожитку, почали освоювати гирло Дунаю – і так вдерлися в економічну зону некрасівців. Для європейських дипломатів того часу це скидалося на дрібну сутичку рибалок, але на землі це була тотальна війна на знищення. Раз за разом відбувалися жорстокі різанини серед очеретів – не класичні битви з шикуванням піхоти, а партизанська війна в багнюці, де полонених не брали.
Чим завершилося криваве протистояння?
Некрасівці бачили у новоприбулих подвійну загрозу. По-перше, економічну – українські козаки були чудовими рибалками й швидко почали перехоплювати контроль над найбагатшими рибними угіддями, які приносили значні прибутки від продажу ікри. По-друге, ідеологічну – для старовірів православні козаки були єретиками.
Османська влада теж не складалася з ангеликів – вона зіштовхувала козаків із некрасівцями, керуючись принципом "розділяй і володарюй". Султанські чиновники видавали дозволи на вилов риби в одних і тих самих місцях одночасно і старовірам, і задунайцям – утім, це могло бути й через тотальну корупцію та бюрократичний хаос.
Хай там як, криваві жнива у дунайських плавнях тривали десятиліттями. Західні мандрівники, які проїжджали через Добруджу на початку XIX століття, з жахом описували спалені поселення та річки, червоні від крові. У підсумку козаки все ж витіснили некрасівців з ключових позицій у дельті Дунаю, змусивши їхні залишки мігрувати далі вглиб Османської імперії, аж до Анатолії.