Колумб – це навіть близько не відповідь: хто насправді "відкрив" Америку

А головне – історія про народи, які жили в Америці задовго до будь-якого зовнішнього "відкриття". 24 Канал розповість про все це трохи докладніше.

"Відкриття" Америки: чи може одна дата бути відповіддю?

Легенда про "відкриття" Америки любить прості дати, але історія не завжди може приймати пласкі схеми. Теза зі старих підручників – "Америку відкрив Христофор Колумб у 1492 році" – вже давно не актуальна.

Найвідоміший доказ ранньої присутності у Північній Америці європейців – це L’Anse aux Meadows на острові Ньюфаундленд, що нині належить Канаді. Мовиться про археологічні рештки поселення XI століття – це споруди з дерев’яним каркасом і дерновими стінами, подібні до тих, що відомі у Гренландії та Ісландії часів вікінгів. 

Це поселення, як вважають сучасні вчені, заснував скандинавський мореплавець і дослідник Лейф Еріксон, син Еріка Рудого, близько 1000 року – тобто за 500 років до експедиції Колумба. У 1960 році норвезькі дослідники Хельге та Анна Стіне Інгстад випадково знайшли цей об'єкт.

Власне, вікінги найкраще документовані серед усіх "першовідкривачів" у популярному сенсі. Їхній досвід перебування у Північній Америці не схожий на романтичний епос, де хоробрі мореплавці "відкривають новий світ". Це радше короткий і непростий епізод, що залишив лише археологічний підпис на краю Атлантики. Поселення було недовговічним, а отже не перетворилося на стійке європейське завоювання чи колонізацію. 

У цьому й полягає пастка шкільного спрощення: одна справа – тимчасово дістатися берегів, інша – справді "відкрити" територію для світу, пізнати її, описати, закріпити маршрути й залишити тривалий історичний спадок. Вікінги перше зробили, але друге – ні. Тож вони були лише першими відомими європейцями, які досягли Північної Америки та лишили археологічно підтверджений слід. 

Хто ж насправді відкрив ту Америку: дивіться відео naspravdi1

Полінезійці, міграції та інші цікавинки про Америку

Інший важливий нюанс, який перевертає сюжет – перша європейська присутність не означає перше людське заселення, і навіть не означає перше прибуття ззовні. Задовго до появи в Америці вікінгів там існували тисячі спільнот корінних народів, а людська історія континенту почалася через міграції з Азії, зокрема через Берінгію, що відділяє Сибір від Аляски. Цей процес відбувався між 30 і 11 тисячами років тому, і був не разовим маршем, а низкою хвиль та етапів. 

Ще цікавіша і складніша історія починається там, де у процес втручається Тихий океан. Полінезійці створили здатну вразити морську цивілізацію – вони мандрували на величезні відстані, орієнтуючись на зірки, хвилі, птахів і власну навігаційну традицію. Тож і питання про можливі контакти між Полінезією та Америкою не є фантазією – воно цілком вписується у логіку реальної океанської історії.

Одна з найцікавіших дискусій стосується солодкої картоплі, яка походить із Південної Америки, але відома й у Полінезії. Довго її вважали неспростовним доказом того, що відважні полінезійські мореплавці перепливли Тихий океан і відкрили Америку щонайменше за 3 століття до Колумба. Є навіть такий цікавий факт, що індіанці кечуа та острівні аборигени називали цей коренеплід однаковим словом – кумара. 

Але дослідження ДНК самої рослини ледь не перекреслило цю красиву історичну теорію. Аналіз показав, що тихоокеанський батат відокремився від американського предка понад 110 тисяч років тому, коли людей у Полінезії ще взагалі не було. Наразі наука схиляється до компромісу – що дике насіння картоплі принесло океанськими течіями або птахами, але пізніше полінезійці все одно зустрілися з індіанцями й обмінялися назвами рослини та не тільки.

Ще один важливий сюжет – кури. Колись були гучні припущення, що доколумбова Полінезія контактувала з Південною Америкою, і частину цих аргументів будували на давній курячій ДНК. Але пізніше дослідження підтвердило радше перенесення курей із Мікронезії через Тихий океан лише до Рапа-Нуї, а не обов'язково далі до американського материка.

І як все ж не згадати історію Христофора Колумба: дивіться відео 24Канал

Чому підручник спрощує, а наука ускладнює "відкриття" Америки?

У європейській традиції слово "відкриття" часто звучить так, ніби земля чекала пусткою, доки на неї вийде мореплавець. Але це взагалі не так, і та сама Америка не була порожньою ані миті. Вона була населеним, поліцентричним світом із тисячами мов, держав, торгових шляхів і культур, які існували задовго до Колумба, Еріксона або будь-кого ще.

Саме тому сучасна історична мова обережніша – замість "відкрив Америку" все частіше кажуть про "перший зафіксований європейський контакт", "ранні транстихоокеанські взаємодії" або "довготривале заселення Америки корінними народами". Це не гра в слова, а спроба не затирати реальність під міфом про героїчний нульовий момент.

Якщо подивитися повз колоніальну романтику, яка формувалася навколо Колумба, то вже можна побачити, що є вікінги – перші задокументовані європейські гості на північноамериканській землі. Є полінезійці – цивілізація, яка, ймовірно, мала складні та, можливо, двосторонні контакти з Америкою або принаймні залишила там сліди. А є ще й корінні народи Америки – і вони не "тло" цієї історії, а її справжні господарі з незрівнянно давнішою присутністю.

Школа любить одного героя та одну дату, але відповідь на запитання "хто насправді відкрив Америку" не може сюди вписатися. Історія Америки починається не з одного відкривача, а з багатьох зустрічей, рухів і довгого людського сліду на континенті. І саме у цьому, мабуть, найбільша принадність теми.