Опіумні війни та початок "Століття приниження": як Британія підсадила Китай на наркотики
У середині ХІХ століття зіткнулися два гігантські, але кардинально різні світи. З одного боку – Велика Британія, чия промислова революція та ненаситна жага до глобальної торгівлі перетворили її на володарку морів. З іншого – імперія Цін, стародавня, самодостатня і глибоко переконана у своїй культурній та політичній вищості над "варварами".
Тодішні події в історію людства ввійшли як Опіумні війни – бо це був не просто конфлікт за території, а безжальна битва за економічне домінування, де найпотужнішою зброєю став не порох, а наркотик, вирощений на плантаціях Бенгалії. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Чому чайний лист перетворився на зброю масового знищення?
На початку ХІХ століття Британська Ост-Індська компанія мала серйозну проблему – британці стали залежними від китайського чаю, шовку та порцеляни, але імператорський двір у Пекіні вимагав оплату тільки сріблом. Європейські товари Китай не цікавили. Щоб зупинити катастрофічний відтік срібла, британські комерсанти знайшли цинічне, але надзвичайно ефективне рішення – контрабанду опіуму з Індії до південних портів Китаю.
Ось у такий спосіб вже до 1830-х років мільйони китайців, від високопосадовців до простих робітників, стали наркозалежними. Економіка імперії Цін почала руйнуватися зсередини, а срібло потекло у зворотному напрямку – до лондонських банків.
Перша Опіумна війна 1839 – 1842 років вибухнула тоді, коли Пекін вирішив покласти край цій руйнівній епідемії. Імператор Даогуан призначив непохитного чиновника Ліня Цзесюя імператорським комісаром у Гуанчжоу (Кантоні). Той діяв рішуче – заблокував іноземні факторії та конфіскував понад 20 тисяч ящиків британського опіуму, знищивши їх у траншеях з вапном та сіллю на пляжі Хумень.
Для британського уряду це стало ідеальним casus belli – приводом для війни під гаслом "захисту вільної торгівлі та приватної власності". І відповідь Лондона була технологічно нищівною – британська ескадра, оснащена новітніми паровими канонерськими човнами із залізним корпусом, як-от HMS Nemesis, легко знищила дерев'яні джонки китайського флоту.
Британські війська захопили ключові форти вздовж річки Чжуцзян і перерізали Великий канал, паралізувавши постачання продовольства до Пекіна. Імперія Цін, чия армія все ще покладалася на тактику та зброю минулих століть, зазнала принизливої поразки, і у серпні 1842 року був підписаний Нанкінський договір – перший із так званих "нерівноправних договорів".
Китай був змушений виплатити колосальну контрибуцію у 21 мільйон срібних доларів, відкрити 5 портів для іноземної торгівлі та передати Британії острів Гонконг у вічне володіння. Проте, що цікаво, у договорі навіть не згадували про опіум, залишаючи його статус у сірій зоні – а це гарантувало нові конфлікти у майбутньому.
Найважливіше про Опіумні війни у Китаї: дивіться відео IstoriyaBezMifiv
Як попіл Літнього палацу змінив світовий порядок?
Уже через 14 років спалахнула Друга Опіумна війна 1856 – 1860 років. Цього разу приводом став інцидент із судном Arrow, яке йшло під британським прапором, але мало китайський екіпаж, заарештований владою Гуанчжоу за підозрою в піратстві. До Британії приєдналася Франція, використавши як привід страту французького місіонера Огюста Шапделена.
Об'єднані англо-французькі сили розпочали нову, ще більш жорстоку кампанію проти ослабленої імперії Цін (що на той час вже стікала кров'ю у внутрішньому Тайпінському повстанні), кульмінацією якої став похід на Пекін у 1860 році. Коли ж переговори зірвалися, а китайська сторона захопила та закатувала кількох західних посланців, британський командувач лорд Елгін віддав наказ, який назавжди вкарбувався в історичну пам'ять Китаю.
Англо-французькі війська пограбували, а потім вщент спалили Юаньмін'юань, старий Літній палац, архітектурну перлину та символ імператорської величі, де зберігали безцінні твори мистецтва та стародавні манускрипти. Пожежа тривала три дні, перетворивши століття культурної спадщини на попіл.
Пекінський договір 1860 року остаточно поставив Китай на коліна. Опіум був легалізований, іноземці дістали право вільно пересуватися внутрішніми провінціями Китаю, християнським місіонерам дозволили купувати землю, а півострів Цзюлун був приєднаний до британського Гонконгу. Цей період поклав початок тому, що сучасна китайська історіографія називає "Століттям приниження" (Bainian Guochi).
Звернімо увагу, що сучасна зовнішня політика Китаю – її категоричне неприйняття будь-якого іноземного втручання у внутрішні справи, жорстка мілітаризація навколо Тайваню та повна політична асиміляція Гонконгу – живиться ж якраз глибокою історичною травмою, завданою гарматами британських кораблів понад століття тому. В Опіумних війнах згоріла стара імперія, але з її попелу постала нова, що прагне більше ніколи не схилятися перед Заходом.