22 серпня 1910 – Корея офіційно стає колонією Японією: навіщо країни уклали таку дивну угоду

Корумпована еліта у Сеулі підписала договір, який перетворив суверенну державу на безправну колонію. А чому це сталося та які мало наслідки, 24 Канал розповість трохи докладніше.

Чому Корея добровільно віддала свої землі Японії у 1910 році?

Літо 1910 року у Сеулі видалося задушливим не лише через мусонний клімат, а й через нестерпний політичний тиск, що висів над стародавньою столицею. 22 серпня у стінах палацу Чхандоккун розігрався фінальний акт однієї з найцинічніших геополітичних драм ХХ століття – того дня був підписаний Договір про приєднання Кореї до Японії.

На папері це була добровільна угода двох суверенних держав, але у реальності – театр абсурду, де один актор тримав іншого на мушці зарядженого револьвера. Ця доволі дивна угода де-юре перетворила багатовікову корейську монархію на безправну колонію. Чому ж це сталося?

Передовсім слід знати, що не тільки у той час, а й, можна сказати, завжди для Токіо Корейський півострів був "кинджалом, спрямованим у серце Японії". Після стрімкої модернізації в епоху Мейдзі Японська імперія потребувала ресурсів, нових ринків збуту та, найголовніше, буферної зони проти континентальних загроз – насамперед з боку ослабленого Китаю та агресивної Російської імперії.

Шлях до 22 серпня 1910 року прокладали залізом і кров’ю. Перемігши Китай у 1895 році та Росію у 1905, Японія усунула головних конкурентів у регіоні. Ба більше, Токіо заручився мовчазною згодою Заходу – згідно з таємною угодою Тафта-Кацури у 1905 році, США визнали японський контроль над Кореєю в обмін на невтручання Японії у філіппінські справи. Велика Британія, пов'язана з Японією союзним договором, також заплющила очі на долю Сеула. Корея залишилася сам на сам із хижаком.

Як Японія змусила Корею "добровільно" стати колонією у 1910 році: дивіться відео Knowledgia

Хто і чому продав Корею японцям?

Тож Японія спершу нав'язала Кореї Договір про протекторат (Договір Илса) у тому самому 1905 році, позбавивши її права на самостійну зовнішню політику. Корейський імператор Коджон намагався апелювати до міжнародної спільноти, відправивши таємних емісарів на Гаазьку мирну конференцію у 1907, але світ залишився глухим. Тим часом японці за цю спробу опору змусили Коджона зректися престолу на користь його слабовільного сина Сунджона, а корейську армію розпустили.

Кульмінація настала у серпні 1910 року. Японський генерал-резидент Терауті Масатаке дістав наказ із Токіо завершити справу. Вулиці Сеула патрулювали японські жандарми, будь-які зібрання були заборонені, а пресу жорстко цензурували. 22 серпня Терауті зустрівся з прем'єр-міністром Кореї Лі Ван Йоном – людиною, чиє ім'я у сучасній Кореї стало абсолютним синонімом слова "зрадник".

Сама угода складалася з 8 коротких статей, перша з яких вже звучала як вирок: "Його Величність Імператор Кореї повністю і назавжди поступається Його Величності Імператору Японії всіма правами суверенітету над усією Кореєю". Неймовірно, але імператор Сунджон відмовився підписувати цей документ – та замість нього державну печатку поставив той самий Лі Ван Йон.

Це був акт безпрецедентного примусу, загорнутий в обгортку міжнародного права. Японії потрібна була ілюзія легітимності, щоб уникнути повстань і показати світу, що анексія відбулася "за взаємною згодою заради миру на Сході". Корейська ж еліта пішла на це через тотальну корупцію та залякування – японці щедро роздавали титули та величезні премії тим корейським міністрам, які сприяли анексії, а ті, хто чинив опір, опинялися у в'язницях або на шибеницях.

Наслідки тих подій і через сотню років продовжують впливати на геополітичний ландшафт Східної Азії. Навіть попри те, що у 1965 році Південна Корея та Японія нормалізували відносини, тінь колоніального минулого (примусової праці й культурного геноциду) досі залишається оголеним нервом у діалозі між Сеулом і Токіо.