Звір з Гаррі Поттера міг бути не міфом: які кістки динозаврів знаходили давні шукачі золота
Грифон виглядає як істота, яку складно сплутати з кимось іншим: тіло лева, голова й крила орла, сила хижака і велич птаха. У міфах його часто зображували сторожем скарбів – створінням, яке не просто лякає, а охороняє щось надзвичайно цінне.
Цей образ пережив тисячоліття. Грифони з’являються і в давньогрецьких переказах, і в сучасній фантастиці, зокрема у світі Гаррі Поттера. Але звідки взялася сама ідея такого звіра?
Одна з версій звучить особливо ефектно: міф про грифона могли підживити скам’янілості динозаврів, які знаходили давні шукачі золота в пустелях Центральної Азії, пише Discover wild life. Та, як часто буває з міфами, усе не так просто.
Що таке грифон?
Грифон – це міфічна істота, яку традиційно описували як поєднання лева й орла. Лев у багатьох культурах вважався царем звірів, а орел – царем птахів. Тому грифон поєднував одразу дві сильні символіки: земну міць і небесну владу. Саме через це його уявляли могутнім, величним і небезпечним.
Чи існували насправді грифони / Фото unsplash
У давніх сюжетах грифони часто були охоронцями безцінних скарбів, золота або священних місць. Такий образ добре запам’ятовується: хижак із тілом великої кішки й пташиною головою ніби створений для легенд. Але дослідники давно ставлять інше питання – чи могла ця фантастична істота мати реальне джерело натхнення? Чи могли грифонів "підказати" динозаври?
За однією з гіпотез, витоки міфу можуть вести до кочовиків і шукачів золота, які приблизно 3 тисячі років тому подорожували пустелями Центральної Азії. Під час пошуків золота вони могли натрапляти не лише на дорогоцінний метал, а й на скам’янілі рештки динозаврів. Зокрема, йдеться про протоцератопса та пситтакозавра – давніх родичів трицератопса. Якщо подивитися на них через уяву давньої людини, певна схожість із грифоном справді могла виникнути.
У цих динозаврів були видовжені тіла, чотири ноги й черепи з дзьобоподібною частиною. Такі кістки, знайдені в пісках, легко могли здатися рештками дивного напівптаха-напівзвіра. За цією версією, історії про незвичних істот разом із самими скам’янілостями або описами знахідок могли потрапити до давніх греків. А вже вони популяризували грифонів і сформували знайомий нам класичний образ.
Чому з цією версією не всі згодні?
Гіпотеза про динозаврів звучить красиво, але вона не є остаточно доведеною. Частина дослідників ставиться до неї обережно. Палеонтолог Марк Віттон, наприклад, заперечує ідею, що саме протоцератопс або пситтакозавр стали джерелом міфу про грифонів. Його аргумент простий: зображення гібридних істот із пташиними головами й тілами ссавців існували ще до того, як давні греки почали активно контактувати й торгувати із золотошукачами Центральної Азії. Тобто образ грифона міг виникнути не з однієї конкретної знахідки, а з ширшої традиції уявляти могутніх істот як поєднання різних тварин.
Для давніх культур це було природно: взяти силу лева, пильність орла, додати золото, пустелю, небезпеку – і отримати створіння, яке легко переживе століття. Можливо, кістки динозаврів справді підживили окремі легенди. Можливо, грифон існував у людській уяві ще до таких знахідок. Але саме в цьому й сила міфів: вони рідко мають одне джерело. Часто це суміш реальних речей, страхів, випадкових відкриттів і фантазії, яка робить невідоме схожим на живу істоту.