Легенда про Покрову: що просили козаки на січовій іконі і до чого тут Москва

На його грудях – нагорода від російської імператриці, а поруч – молитва, яку історик Дмитро Яворницький пов’язував із загрозою з боку Москви. Історія цього образу допомагає зрозуміти, яке значення Покрова мала для козаків напередодні знищення Січі. 

Яка легенда стоїть за святом Покрови? 

Церковний переказ про Покрову пов’язаний із Константинополем і Влахернським храмом, де зберігалася риза Богородиці. Коли місту загрожували нападники, його мешканці зібралися на молитву. 

Як Покрова охороняла козаків / Скриншот з відео 

Серед присутніх були Андрій Юродивий та його учень Епіфаній, пише Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ. За переказом, під час богослужіння Андрій побачив Богородицю в оточенні святих. Вона підійшла до престолу, стала на коліна й молилася, а потім розпростерла над людьми своє покривало. Андрій та Епіфаній сприйняли видіння як знак заступництва за місто. 

У церковній розповіді після цього вороги відступили, а покров Богородиці став символом захисту. У запорожців пошанування Богородиці стало частиною військового життя. Головна січова церква була присвячена Покрові, її образи розміщували на хоругвах, перед походами козаки молилися, а після повернення служили молебні, – повідомляє Український інститут національної пам’яті. 

У XVII–XVIII століттях поширився тип ікони, відомий як "Козацька Покрова": під покровом Богородиці художники зображували гетьманів, старшину та козаків. На одному із січових образів серед них упізнають останнього кошового отамана. 

Про що просили козаки і до чого тут Москва? 

На іконі козацьке прохання передано словами, які в перекладі українською звучать так: "Молимо, покрий нас чесним твоїм покровом і визволи нас від усякого зла". Конкретного ворога або загрозу в цьому написі не названо. Він виражає загальну молитву про заступництво. 

На образі є й відповідь Богородиці: "Избавлю и покрыю, люди моя".  Композиція передає звернення запорожців до своєї небесної покровительки та її обіцянку захисту. 

Зв’язок із Москвою з’являється у трактуванні Дмитра Яворницького. За переказами, які він наводив, Калнишевський із товариством просив захисту перед небезпекою з боку Москви напередодні падіння Запорожжя.

У статті Галини Коцур також наведено спогади Івана Шаповала, який передавав таке пояснення історика під час музейних екскурсій. Відносини Запорожжя з Російською імперією в останні роки існування Січі були суперечливими.

Козаки воювали на її боці проти Османської імперії у 1768–1774 роках, а кошовий і старшина отримували імператорські нагороди. Водночас наростали конфлікти Запорожжя з адміністрацією Новоросійської губернії та урядом Катерини II. Війна завершилася 1774 року. Уже наступного року російські війська оточили Січ. 

Що сталося із Січчю та Петром Калнишевським? 

У червні 1775 року російські війська під командуванням Петра Текелія оточили Нову Січ. За даними Українського інституту національної пам’яті, значна частина запорожців тоді перебувала поза нею, а гарнізон налічував приблизно три тисячі осіб. 

Скликана Калнишевським рада вирішила скласти зброю та уникнути кровопролиття, хоча частина козаків була готова до спротиву. Російська влада ліквідувала Січ і заарештувала її керівників. Було конфісковано військові клейноди, артилерію, скарбницю, архів та церковні реліквії. Запорозькі землі перейшли під управління імперської адміністрації. 

На Покровській іконі Калнишевський залишається серед озброєного козацького товариства, з імператорською медаллю та молитвою про захист. Подальша доля кошового пояснює, чому Яворницький пов’язував цей образ із загрозою з боку Москви.