Пережив дві війни, німецький полон і прожив 112 роки: яким був найстаріший чоловік Європи

Його життя – це унікальний приклад довголіття. Сьогодні, коли Європа стикається з демографічною кризою і старінням населення, історія Ловалло набуває особливої ваги. Вчені з Gerontology Research Group підтвердили його вік і вивчають його біографію, намагаючись зрозуміти, як людський організм може функціонувати понад століття. Але для самого Вітантоніо секрет довголіття був простим: любов до родини та щоденна праця. Його історія – це свідчення цілої епохи. І про нього вам розповість 24 Канал!

Народжений на зламі епох

Щоб осягнути масштаб особистості Вітантоніо Ловалло, необхідно зануритися в географічний та соціальний контекст його походження. Він з'явився на світ 25 березня 1914 року в містечку Авільяно, розташованому в регіоні Базіліката на півдні Італії. Це був час, коли Європа, осліплена власними амбіціями, стояла за крок до прірви Першої світової війни. Базіліката початку XX століття – це суворий, ізольований гірський край, затиснутий між Апеннінами. Міжнародні історики часто описують цей регіон того часу як територію, де час зупинився. Земля тут вимагала від людей надлюдських зусиль, а бідність була не просто соціальним статусом, а спадковою реальністю.

Дитинство Вітантоніо пройшло в тіні Великої війни. Хоча він був надто малим, щоб усвідомлювати глобальні геополітичні зсуви, він зростав у світі, де бракувало базових ресурсів. Він зростав у світі, який тільки оговтувався від пандемії "іспанського грипу" 1918 року, яка, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, забрала життя десятків мільйонів людей. Його головним вчителем стала природа Південної Італії, яка не пробачала слабкості, але щедро винагороджувала за витривалість та наполегливу працю.

Між диктатурою та німецьким полоном: справжнє обличчя війни

Юність Ловалло припала на період тектонічних політичних змін. Встановлення фашистської диктатури Беніто Муссоліні у 1922 році змінило країну, проте для простих селян Авільяно щоденна реальність залишалася незмінною: виснажлива робота від світанку до заходу сонця. Вітантоніо обрав шлях, який для багатьох його однолітків здавався безперспективним – він залишився вірним землі, відмовившись від масової еміграції до Сполучених Штатів чи Південної Америки.

Проте історія не дозволила йому залишитися осторонь. Друга світова війна брутально увірвалася в його життя, і саме цей етап біографії Ловалло робить його долю винятковою. На відміну від багатьох довгожителів, чиє життя пройшло у відносному спокої, Вітантоніо пізнав найстрашніше обличчя XX століття. Він був мобілізований до італійської армії і відправлений на фронт. Спочатку його направили до Греції, потім на острів Родос. Після капітуляції Італії у 1943 році він потрапив у німецький полон і був переправлений до табору для військовополонених Stalag VIII C на території Німеччини. Згідно з даними німецьких військових архівів, умови в таборах були катастрофічними: екстремальні температури, брак їжі, примусова праця та постійні загрози життю.

Вітантоніо Ловалло під час Другої світової війни / Фото Wikimedia

Роки, проведені в німецькому полоні, стали найважчим випробуванням для його фізичного та психологічного здоров'я. Міжнародні дослідники травми зазначають, що виживання в таких умовах вимагає колосальної внутрішньої стійкості. Вітантоніо не зламався. Він зберіг людяність, гідність і непереборне бажання повернутися до рідних гір Базілікати. Його повернення додому після війни було схоже на воскресіння – він повернувся до країни, що лежала в руїнах, але з твердим наміром відбудувати своє життя з нуля.

Економічне диво і феномен "Cucina Povera"

Післявоєнна Італія пережила так зване "економічне диво" (Il Boom). У 1950-х та 1960-х роках країна стрімко індустріалізувалася. Мільйони жителів півдня масово переїжджали на північ – до Мілана, Турина, Генуї, щоб працювати на заводах. Але Вітантоніо знову зробив нетиповий вибір. Він залишився в Авільяно. Його життя було нерозривно пов'язане з сільським господарством. Він працював пастухом, фермером, погоничем мулів, вирощував оливки, виноград, пшеницю, дотримуючись тих самих методів, що й його предки століттями раніше.

Дослідники довголіття підкреслюють, що його спосіб життя був ідеальним, нештучним втіленням середземноморської дієти. Це була справжня "cucina povera" (кухня бідняків) – раціон, продиктований не модними трендами, а необхідністю. Основою його харчування були свіжі овочі, бобові, оливкова олія власного виробництва, трохи домашнього вина і вкрай рідкісне споживання м'яса. Додайте до цього щоденну інтенсивну фізичну працю на свіжому повітрі, яку він продовжував до 106 років, та відсутність хронічного цифрового стресу, притаманного жителям сучасних мегаполісів, – і ви отримаєте рецепт довголіття, який неможливо синтезувати в лабораторії.

Любив рідних, життя та працю

Перетнувши рубіж у 100 років у 2014-му, Вітантоніо Ловалло поступово став національною гордістю. Коли йому виповнилося 112 років на початку 2026 року, він офіційно увійшов до елітного клубу супердовгожителів (supercentenarians), ставши найстаршим живим чоловіком Італії та Європи. Його життя перетворилося на об'єкт пильної уваги міжнародної наукової спільноти.

Але сам Вітантоніо ставився до своєї слави з притаманною йому гірською іронією. Для нього секрет довголіття не ховався у складних медичних термінах чи генетичних маркерах. Він часто повторював, що головне – це глибока любов до своєї родини та вміння приймати життя таким, яким воно є, без зайвих нарікань. Він пережив не лише дві світові війни, а й падіння Берлінського муру, висадку людини на Місяць, появу інтернету та штучного інтелекту. Як пригадували його рідні, розум Ловалло залишався ясним, а пам'ять – доброю. Він пам'ятав імена своїх побратимів, які назавжди залишилися в таборах Німеччини, і передавав ці спогади своїм численним онукам та правнукам.

Вітантоніо Ловалло з рідними / Фото з особистого архіву

Смерть Вітантоніо Ловалло 15 вересня 2026 року забрала останнього свідка цілої епохи. Його життя показало, що довголіття залежить не від ліків чи технологій, а від психологічної стійкості, щоденної праці та зв'язку з родиною і землею. Базіліката не входить до класичних "Блакитних зон" на кшталт Сардинії чи Окінави, але такі люди, як Вітантоніо, доводять: суворі умови можуть гартувати організм.