Гендерний баланс у мові: як змінювались назви професій в Україні

Мова тут не лише про "павзу" та "индика", а й про те, з чим зіткнеться кожен працівник – фемінітиви у назвах професій. Таким чином творці нового правопису вирішили ще на один крок віддалити українську мову від російської, а також гендерувати ринок праці в цілому.

Цікаво: Процеси у нашій свідомості, які важко описати: 11 корисних слів

Але українці розділились на два табори: одні підтримали таку ініціативу, інші вважають, що називати їх "членкинями" чи "міністерками" не зовсім коректно. Хоча мало хто знає, що фемінітиви були присутні не тільки в перших словниках, а й взагалі у перших письмових пам'ятках.

Історія

Із запровадженням християнства у Київську Русь прийшло чимало нового, зокрема і фемінітиви. Серед таких давно відомих нам слів були: аристократка, гімнастка, корифейка, аптекарка. До того ж, назви глави держави тоді також були фемінітивами: всі ми добре знаємо Княгиню Ольгу, пізніше була і гетьманша Анастасія Скоропадська-Марковська. Тому слово "президентка" стало всього лиш осучасненим проявом назви очільниці держави.

Вживали у своїй творчості фемінітиви і знамениті українські письменники, поети та поетеси. Так, Тарас Шевченко часто використовував у своїх віршах назви жінок за їх станом чи видом діяльності: царівна, генеральша, попівна, артистка, крамарівна. Швачці поет і взагалі присвятив окремий вірш, який ми всі пам'ятаємо зі шкільної програми. Недивно, що вживала фемінітиви у своїй творчості і відома феміністка Леся Українка. Вона навіть дякувала критикам, які звертають увагу на її твори, чим зрівнюють у правах поетів та поетес.

У перших словниках, випущених ще у XVI столітті, вже були присутні фемінітиви. Потім цю тенденцію продовжили словник Бориса Грінченка (1907–1909 рр.) та Агатангела Кримського (1924-1932 рр.), де можна зустріти такі слова як лікарка, професорка, викладачка тощо. Потім радянська влада задля асимілювання мови вилучила схожі слова зі своїх словників. Дослідники наголошують: це російська мова надає перевагу іменникам чоловічого роду. Там якщо "врач", то це і чоловік, і жінка. Українська ж мова має два варіанти: він – лікар, вона – лікарка, він – письменник, вона – письменниця тощо.

Сучасні реалії

Зі здобуттям Україною незалежності українська мова крок за кроком починала свій самостійний шлях, але повернення фемінітивів у вживання не лише в розмовному стилі стало потребою тільки через великий проміжок часу. Жінки все частіше почали займати керівні посади і чудово справлятись у "чоловічих" професіях. Рівність на ринку праці, яка вже давно прижилась в Україні, потребувала письмового зображення. Тому новий український правопис, який забезпечив функціонування "директорки" в одному значенні із "директором", став лише виконаним запитом сучасного життя.

У патріархальному суспільстві жінці не відводилось права займати "чоловічу" посаду. Але з часом емансипація забрала від неї обов'язки домогосподарки і відправила на роботу нарівні з чоловіками. Тому для багатьох стало образою, що назва їх професії – чоловічого роду. До того ж, багато назв чоловічої і жіночої професії – це відображення різних понять: секретарка – жінка, яка веде діловодство, секретар – чоловік з великою відповідальністю (держсекретар, вчений секретар); майстер – чоловік, який щось вправно робить, майстриня – народна умілиця, яка вміє шити одяг або в'язати; господар ситуації, але господиня дому.

Як би ми не пручались писати заяву на відпустку директорці, але варто визнати, що фемінітиви – це ще один прояв сучасного рівноправного суспільства, до якого ми так прагнемо дотягнутись.

Джерело: Тhe Рoint

Наша милозвучна: Древня, багата й популярна: цікаві факти про українську мову