Наш Другий фронт. В Україні та за кордонами

6 февраля 2017, 15:31

Источник:

Дід Панас

Ви знаєте, що я вважаю тих, хто допомагає грошима або якимись речами чи там роботою нашій армії – бійцями Другого фронту.

Це не просто заради красивого слівця: мені завжди не подобалось, як ото в радянській традиції називали "работніков тила", хоч і додавали завжди "славні работнікі тила". У війну, коли всюди голодно та холодно, люди, які відривають від себе для бійців теж бійці, хоч над ними кулі й не гудуть. Те ж саме й тепер (може, я помиляюся, але відчуваю саме так): хто напружується, віддає волонтерам частину своєї праці це наш Другий фронт. В Україні та за кордонами.

Але серед цих бійців є ще й окремий загін. Я б назвав його партизанським. Це ті, хто переказує волонтерам гроші з Росії, Біларусі, Казахстану тощо... Так там багато українців. І, як з'ясувалося далеко не всі (насамперед мова йде про тих, хто в Росії) стали за хуйловою командою манкуртами та яничарами та повірили в баєчки про "гуцульських фашистів". Далеко не всі.

Є й ті, хто додому повернутися не може, але серцем з Ненею. А ще ті, хто й не з України родом, а все одно намагаються бодай отаким чином підтримати українців. З нинішніми технологіями у них з'явилася можливість переказувати якісь гроші українським волонтерам через біткоїни, бо ця система анонімна. І ці люди користуються тією нагодою. Їм теж щира дяка.

Я чому це написав? Це не черговий заклик гроші перекидати, не шапкування. Просто кожного разу, коли мені здається, що вже все, Мордор цілком здияволився, "Господи пали!"... звідти раптом щось перекидають нашим воякам... і я розумію, що й там залишилося трохи людей. Що й там не зовсім Содом та Гоморра, яких Господь обіцяв врятувати, якщо там знайдеться бодай з десяток праведників, а не знайшлось жодного. Є там наші люди. Тому я їх і вважаю партизанами, бо вони в тилу ворога. І дякую їм.

Читайте також: Українські політики: під час кризи видно, хто чого вартий