Новый денежный эквивалент в мире, или Простое стало трудно достижимым

Вдома ж на стіні поруч із фото весілля моїх батьків, у нас висіла ікона Ісуса та святих із традиційними українськими вишитими рушниками. Мій батько, головний інженер на радіозаводі та комуніст на роботі, вдома вчив нас, дітей, у школі відмінників-піонерів, молитися перед їжею. Після вечері мама прибирала єдиний стіл нашої однокімнатної квартири, де жило п'ятеро людей, а мій тато розкладав свої робочі документи і намагався писати свої звіти про перевиконання п'ятирічних планів.

Він швидко втомлювався і розчарувався. Залишивши всі папери на столі, він тягнувся за радіопередавачем, який сконструював для себе сам. Сидячи тихо на краю ліжка, він шукав закордонні радіостанції, які глушились урядом. Йому потрібно було знати, що насправді відбувається у світі. Ми лягали спати під тріскучі звуки якихось дивних голосів: "Ви слухаєте Голос Америки з Вашингтона".

Так, ми, як багато радянських родин, жили подвійним життям.

Я виростала з усвідомленням того, що не все, що написано в газетах чи сказане по телевізору – це правда. З юного віку я знала – не можна повторювати все, що кажуть батьки за обіднім столом, чи розповідати комусь, що я почула від тієї іноземній радіостанції, яку мій батько слухав під прикриттям ночі.

Мене не покидало одне питання: що ж тоді правда – те, що вони тобі говорять у школі чи те, чого тебе навчають твої батьки?

Прагнення знайти відповідь на запитання, де і яка вона – правда, привело мене у журналістику, якою я живу понад 25 років

Свої перші кроки в журналістиці я робила у період так званих традиційних медіа. З того часу світ кардинально змінився, інформаційна какофонія з великою дозою дезінформації накрила світ.

Через усе 20 століття для людей у традиційних демократіях пошук і знання фактів було ключовим. Без фактів суспільство заплутується і не може ухвалювати правильних рішень, що є принциповим для здорової демократії.

Варто знати! Загроза не лише з Росії: що показала справа Шайтанова?

Факти є ключовими для дебатів, для прогресу, для примирення, досягнення компромісів, здійснення правосуддя та дотримання верховенства права. Понад п'ять десятиліть після Другої світової війни, журналістика у демократичних суспільствах була засобом неідеологічного, фактичного інформування про події та факти, політику, економіку, бізнес, навколишнє середовище. Медіа слугували таким собі суспільним інформаційним фільтром.

Інформаційна революція початку 21 століття змінила все. Репортери більше не мають монополії ні на новини, ні на їх розповсюдження. Вертикальний світ помер назавжди. Журналісти більше не займають позиції над своїми читачами чи глядачами. Екосистема новин у світі за останні десять років змінилася поза межами уяви. Та традиційна роль журналістів бути інформаційним фільтром лише зросла.

Моделі, які сприяють поширенню вірусу дезінформації.

Зміни в медійних бізнес-моделях та шляхах поширення інформації творять так звані інформаційні тунелі, коли ми отримуємо інформацію, яка відповідає лише нашим інтересам та переконанням. Ці новини відбираються для нас за допомогою комп'ютерної математичної формули, яка ґрунтується на наших минулих інтересах.

Такі екотунелі обмежують можливість вчитися, сприймати думки та позиції інших, розуміти або вірити тому, що чують інші. Більше того, творяться так звані інформаційні пустелі, коли цілі громади залишаються без місцевої інформації. Традиційні засоби масової інформації скорочуються, звільняють штатних журналістів і покладаються на фрілансерів. Це відбувається зокрема через ріст цифрових платформ.

Саме інтернет-ресурси збільшують свою аудиторію, зростають їхні прибутки та доходи від реклами. Зростає їхня можливість збирати дані для подальших цільових користувачів. Зростає внесок у сучасному світі, в якому менше третини населення, зокрема, у США довіряють засобам масової інформації.

Сучасні читачі та глядачі живуть або в інформаційних тунелях, або в інформаційній какофонії. Їм важко розібратись, де правда. І будь-хто – впливові олігархи з серйозними фінансовими впливами, чи державні машини, наприклад, як Росія, за допомогою наводнення інформаційного простору неправдивою, напів правдивою інформацією або відвертою брехнею можуть легко вплинути на прошарки суспільства, які, не володіючи фактами та без критичного мислення сприймають цю інформацію як достовірну.

Так світ перетворюється на світ напів правди. У такому світі народжується радикальній популізм, коли нам обіцяють те, що практично неможливо виконати. А наш людський розум побудований так, що ми хочемо змін на краще, тож віримо у щось абсолютно нелогічне, обираючи в результаті радикалів та популістів.

У нових умовах саме журналісти, які керуються принципами неупередженості, подачі інформації з різних точок зору, перевірки фактів з двох чи більше джерел стають лікарями суспільства та демократії, щоб уберегти його від смерті від дезінформацїї та популізму. На моє переконання, журналістика – це не бізнес, це соціальна робота. Від нашої відповідальності і професійності залежить життєдіяльність громад, країн, людства загалом. Тому ми, журналісти, просто зобов‘язані, як лікарі, мати і сповідувати свою клятву Гіппократа.

Ми усі родом з дитинства. Тоді, в дитинстві, коли я засинала під далекі звуки радіоприймача, який транслював новини Голосу Америки, я й уявити не могла, що через 30 років очолю Українську службу Голосу Америки у Вашингтоні – те єдине джерело інформації, якому довіряв мій батько.

Зверніть увагу! Епоха коронавірусу: як демократія проходить перевірку епідемією

Як журналіст і лідер немалої на сьогодні команди я сама щоденно знаходжусь у пошуку правди, до чого спонукаю і своїх колег. Дотримання журналістських стандартів об'єктивності, незаангажованості і чесності є нашим щоденним пріоритетом. Для нас є ключовим збереження вашої довіри. Бо як прекрасно сказав у своїй останній книзі Дорога до несвободи мій улюблений історик Тімоті Снайдер:

Остаточна істина чи правда у світі є можливо недосяжною, але вже намагання її знайти веде людину від несвободи.

Я бачу свою роботу як журналіста у пошуку цієї інколи недосяжної правди для блага інших. Правда та довіра у сучасному світі стають новим грошовим еквівалентом, і в журналістиці виживуть ті, хто збереже цю довіру.

Джерело: Голос Америки