Як олігархи грабують Україну: топ корупційних схем

В сучасних реаліях часом складно навіть зрозуміти, хто з них ще олігарх, а хто – вже ні, як насправді вони заробляють гроші, чому це шкідливо для суспільства, що в їх корпораціях є корупційними схемами, а що – легальним заробітком.

Про все це ми поспілкувались з Олексою Шалайським, головним редактором видання "Наші гроші", яке вже багато років розслідує корупцію в Україні. Нашу півгодинну розмову ми скоротили до ключових тез, які пояснюють, що таке український олігархат та як з ним боротись. Повний запис розмови можна подивитись у відеозапису.

Читайте також: Від Авакова і Ахметова до радника Порошенка: корупційна схема "зеленого" енергобізнесу

Ніхто в Україні не бореться з олігархами

Якщо поглянути на конкретних олігархів (мова йде про 5 найвідоміших імен: Ахметов, Коломойський, Фірташ, Пінчук і Порошенко), то протягом останніх п'яти років вони не понесли особливих втрат. Енергетичний бізнес Ахметова працює, до того ж для нього приймають спеціальні закони, як "Роттердам+". Коломойський теж особливо нічого не втратив. Перед тим, як в нього відібрали "Приватбанк", він встиг вивести звідти гроші і точно ніхто не знає скільки. Облгази Фірташа чудово працюють, більше того – він нові купує. Порошенко і Пінчук теж себе чудово почувають.

Помилково вважати, що олігархи воюють між собою. Коли кажуть, що найбільше від формули "Роттердам+" постраждав Коломойський, – це помилка. Всі крупні підприємства споживають багато енергії, не тільки феросплавні заводи Коломойського. У цих двох – Коломойського і Ахметова – є інші конфлікти: метал, нафта, газові родовища. Але загалом олігархи намагаються не воювати між собою. Пінчук не лізе в енергетику, Ахметов не лізе в розподілення газу, Фірташ не лізе в феросплави. Їм не треба воювати між собою, кожен займає свою нішу.

Рінат Ахметов

Ігор Коломойський

Олігархів стає більше

Ми звикли вважати, що олігарх – це людина, яка заробляє за допомогою держави і має великі статки. Якщо у людини є статки в 500 мільйонів євро – це точно олігарх. А якщо у нього 300 мільйонів, і він заробляє на державі – він олігарх? Якщо тих, хто має менші статки, теж вважати олігархами, – то кількість олігархів суттєво зростає. До прикладу, нардеп Віталій Хомутиннік (співголова групи "Відродження"), який має статки, за інформацією журналу "Новое Время," у 390 мільйонів доларів. Або Олександр Третьяков, депутат з БПП, якого називають кінцевим вигодонабувачем у нелегальному ігровому бізнесі. Він щороку заробляє понад 3 мільярда гривень на цьому бізнесі.

Віталій Хомутиннік та Олександр Третьяков

Крім того, олігархами можна вважати керівників правоохоронних органів. Якщо генеральний прокурор займає посаду кілька років – він точно олігарх. Ніхто не знає повний об'єм його статків, але точно їм може позаздрити багато бізнесменів. І таких нових олігархів стає більше. Вони народжуються, як гриби. Можливо вже є нові олігархи, які вже обігнали того ж Фірташа, просто їх статки ще не порахували.

Чому олігархи – це погано?

Справа в тому, що, за визначенням, олігархи заробляють свої статки за допомогою держави. Це, фактично, – крадіжка. Не така, як ми звикли уявляти: прийшли, зламали сейф і забрали гроші. По-іншому: прийняли закон чи постанову – й усі українці скинулись по 10 копійок, і один олігарх отримав свої 100 гривень, і так кожен день. Це теж крадіжка. А найбільша проблема в тому, що економісти порахували: кожен вкрадений таким чином долар приносить збитки національній економіці на суму 10 доларів. Причина в тому, що олігархи обмежують конкуренцію, руйнують цілі галузі економіки з усіма незалежними підприємствами, які там працюють. Як результат – звільняють людей, держава недоотримує податків, люди не отримують заробітну плату.

Фактично, – це прояв монополії. Це явище чудово описане в книзі "Чому нації занепадають". Створюється закрита політична і економічна система, в якій ніхто не може розвиватись, крім тих, хто має доступ до ресурсів. Розвинені країни такої проблеми не мають. Ми – внизу, ми маємо таку проблему, тому у нас є олігархи.

Власне телебачення – вже не обов'язковий атрибут олігарха

Був час, коли вважали, що у кожного олігарха повинен бути свій канал. Зараз усе змінилось. Одного каналу мало, щоб нав'язувати своє бачення у конкретній темі. З'явився Facebook, YouTube, аудиторії розпорошились. Але усі олігархи вкладають гроші в медіа, платять конкретним журналістам, виданням.

Усім треба мати своїх представників у владі. Бо якщо треба прийняти постанову у Кабміні, а у тебе там є два представника – постанова обійдеться дешевше, ніж якби їх там не було. Якщо є свої люди, можна щось бартером прийняти. Якщо немає – це буде дуже дорого, і не факт, що відіб'ється. Тому потрібна присутність в інформаційному просторі, щоб хвалити своїх і журити чужих, нагадувати про себе. Вони постійно вкладають в це гроші. Але це не усі гроші, що в них є. Це умовно якихось 10%.

Бізнес олігархів прибутковий, але за допомогою "правильних" рішень влади він стає надприбутковим. Той бізнес, що вони мають – прибутковий, інакше вони б цим не займались. Це ті речі, що не можуть бути неприбутковими – добування металу, вугілля або те, без чого не можна жити – постачання газу, світла, тепла. Просто завдяки правильним рішенням держави цей бізнес стає надприбутковим. Вони захоплюють галузі економіки, встановлюють монополію і ставлять будь-які зручні ціни. Або заробляють гроші і не платять податки.

Хрестоматійні приклади олігархічних схем

► "Роттердам+" – формула, яка штучно завищує ціну на вугілля. Це відповідно штучно підвищує і ціну електроенергії для споживачів.

► Нелегальний ігровий бізнес по усій країні. Його не існує офіційно. Значить податки платити не треба. Бенефіціарами в схемі є від двох до трьох людей. Засвічений – Олександр Третьяков від фракції БПП. Схема генерує в рік не менше ніж 10 мільярдів гривень.

► Мережа облгазів Фірташа. Він майже повністю монополіст поставок газу, дешевше купити просто ні в кого.

Дмитро Фірташ

► Біржа вугілля Ахметова. Антимонопольний комітет його зобов'язав купувати вугілля на біржі. Але він зробив усе навпаки: на біржу прийшли не електростанції Ахметова купувати вугілля, а його шахти – продавати вугілля. Вони прийшли з високою ціною, і єдиний, хто за такою ціною купив – це електростанції Ахметова.

► Або блокування приєднання до єдиної системи електромереж Європи. Там електроенергія дешевша і відповідно в Україні теж ціна впаде.

► Або дрібні схеми, коли забороняють дрібним сонячним електростанціям віддавати свою енергію в мережу, а крупним дозволяють.

Схеми виявити дуже складно, але можливо

Схеми придумують дуже розумні люди. І часто, щоб у них розібратись, треба мати вузькопрофільні знання. Щоб зрозуміти, які рішення є корупційними, треба стати самому вузькопрофільним спеціалістом в галузі. Є багато прикладів, коли з'являються розслідування, які стають широковідомими. І це обурює людей, обурює депутатів – схеми закривають. Це так і працює. Але проблема в тому, що по одній схемі цю систему не зламати.

Тільки ринок може перемогти олігархат

Справа в тому, що олігархи не вміють працювати з новими технологіями. Коли з'являються компанії як Amazon – вони випереджають олігархів. Ті залишаються позаду, бо працюють старими методами. Якщо подивитись на США, вони почали розвиватись після того, як на початку XX століття там почали працювати антитрастові закони, які зруйнували монополії. У них теж були свої олігархи – їх називали "барони-розбійники". Коли їх змусили продати частину монополій, і на ринок зайшов малий і середній бізнес – економіка почала розвиватись.

Читайте також: Про Зеленського, війну на Донбасі та "Приватбанк": ексклюзивне інтерв'ю з Коломойським

В Україні така ж ситуація: є монополії, які підтримуються державою. Якщо вони будуть зруйновані, і на ринку з'явиться багато малого і середнього бізнесу, ми теж почнемо розвиватись. Але наш Антимонопольний комітет закриває очі на монополії Фірташа, Ахметова, Коломойського... Все тому, що у політиків немає відповідальності. І мова не тільки про кримінальну відповідальність, а про політичну. Бо часто рішення приймаються колегіальними органами. Якби Кабмін після якогось шкідливого рішення йшов у відставку, наступний би не захотів вже так робити. Демократія – це навчання страхом, а не мораллю.

Відео: інтерв'ю з Олексою Шалайським