Навіщо українці "перевозили" домовика до нової хати: як це відбувалося на практиці
Переїзд у нову хату колись був значно складнішим, ніж просто перевезти речі та почати облаштовуватися на новому місці. За народними віруваннями, разом із родиною мав перебратися ще один невидимий мешканець – домовик.
В деяких місцевостях вірили, що він і сам прийде у новий будинок слідом за господарями. Але в деяких регіонах люди були впевнені, що домовика треба "перевезти". Це був цілий ритуал.
Домовик мав залишитися зі своєю родиною
У народних уявленнях домовик був духом-охоронцем дому. Йому приписували здатність допомагати господарям, стежити за господарством і худобою, але водночас він міг шкодити тим, хто ним нехтував або сердив.
В етнографічних матеріалах зафіксовано, що в окремих регіонах доброго домовика зі старого житла прагнули "перевести" в нове. Водночас існувало й інше переконання: якщо домовик прихильний до господарів, він сам перейде за ними. Тобто єдиного правила не було. Різні варіанти цього вірування побутували в різних місцевостях України.
Іноді домовика просто запрошували
Найцікавіше починалося під час самого переїзду. Етнограф Володимир Галайчук зафіксував кілька варіантів того, як люди уявляли собі це переселення. В одному випадку в старій хаті на печі залишали хліб і сіль, загорнуті в рушник. Після цього домовика запрошували піти разом із господарями до нового житла.
Як у давнину забирали домовика на нове місце / фото з відкритих джерел
В іншому варіанті після останнього топлення печі жар збирали в горщик і несли до нової хати. При цьому домовика також просили перейти разом із родиною. Цей варіант особливо промовистий, адже піч у традиційній українській хаті була не просто місцем для приготування їжі.
Вогнище мало особливе значення для родини, тому перенесення жару могло символізувати продовження домашнього вогнища вже в новому помешканні. Етнографічні матеріали окремо підтверджують звичай переносити жар зі старої печі до нової оселі під час переселення.
Іноді домовому давали "транспорт"
Ще дивніший спосіб стосувався взуття. В одному з етнографічних записів господар, запрошуючи домовика до нової хати, затягував туди постоли (традиційне взуття). В іншому варіанті поперед себе або на воза з речами кидали старий черевик і просили домовика йти разом із господарями.
Інколи один черевик забирали до нового житла, а другий залишали в старій хаті. Якщо домовик не перейшов до нової оселі, то він залишився у старій – адже "не босий".
За народними уявленнями, домовик не завжди був доброзичливим. Його поведінка залежала від ставлення людей: якщо з ним жили в злагоді, він міг допомагати родині, а якщо його сердили – шкодити. Саме тому під час переїзду його намагалися не забути.
До речі, у давнину у наших предків був ще один доволі дивний ритуал – вони "вирощували" собі домовика під пахвою.