У давнину було не до сміху: чому українці до смерті боялися лоскотухи
Українська народна культура зберегла чимало моторошних образів, якими пояснювали незвичайні явища та небезпеки, що чатували на людину. Серед них була лоскотуха.
Назва "лоскотуха" безпосередньо походить від слова "лоскотати". У словнику Бориса Грінченка "лоскотуха" подається як синонім до "лоскотарки", а лоскотарка – русалка, яка мучить людину лоскотом. У джерелах також трапляються споріднені назви "лоскотниця", "лоскотовка" та "лоскотка".
Тож назва описувала не стільки зовнішність персонажа, скільки його головну особливість – небезпечне лоскотання.
Хто такі лоскотухи
Лоскотуха була одним із локальних образів русалки. У традиційних віруваннях русалки могли бути небезпечними для людей, особливо в період, який називали русальним тижнем. Водночас у різних регіонах України уявлення про русалок відрізнялися, тому єдиного опису лоскотухи для всієї країни не існувало.
Саме здатність залоскотати людину до смерті вирізняла цей образ серед інших народних уявлень про русалок. У деяких етнографічних записах лоскотавок описували як таких, що ходять полями та можуть чатувати на людей.
Ким у давнину були лоскотухи / Фото з відкритих джерел
Коли найбільше остерігалися лоскотух
Найтісніше ці вірування пов'язані з русальним тижнем, який припадав на період Зелених свят. За народними уявленнями, у цей час русалки могли виходити зі своїх місць перебування та з'являтися серед полів, лісів і біля водойм.
На Звенигородщині завершення Зелених свят називали "Лоскотавчиними проводами" або "Регітним днем". Зафіксовано повір'я, що лоскотавки ходили нивами та могли залоскотати людину, тому їх остерігалися. На межі залишали для них хліб та інші частування – це було частиною локальної традиції проводів русалок.
Як захищалися від русалок
У різних українських місцевостях існували власні способи захисту від русалок. Зокрема, під час русального тижня люди могли брати із собою полин, якому приписували захисну силу. Існували також обряди проводів русалок: у деяких регіонах жінки та дівчата плели вінки, співали та символічно проводжали русалок за межі села.
В болотяній місцевості також могли ховатися потерчата, яких у давнину боялися наші предки.