Весілля без наречених: навіщо українці "видавали заміж" свічку та що це означало
Уявіть собі, що українці колись могли влаштовувати весілля, на якому не було ані нареченого, ані нареченої. Головним учасником такого обряду ставала свічка, а саме дійство було пов’язане з вогнем, початком нового сезону та народними уявленнями про добробут.
Обряд, відомий під назвою "Весілля свічки", був пов’язаний зі святом Семена Стовпника, йдеться у науковій статті Наталії Стішової в журналі "Народна творчість та етнологія". За новоюліанським календарем свято відзначається 1 вересня. Етнографи зафіксували його різні варіанти в українських регіонах, тому говорити про єдиний сценарій для всієї України не можна. На Буковині XIX століття це було своєрідне обрядове дійство, яке проводила молодь на вечорницях.
За описом етнографічних матеріалів, у вечорничній хаті встановлювали велику воскову свічку, а поруч – маленьку ляльку, що символізувала хлопця. Учасники розподіляли між собою ролі, відомі з традиційного весілля: були батько, мати, дружби, свашки, сват та інші персонажі. Вони виконували весільні пісні, виголошували промови й відтворювали окремі елементи весільного обряду.
Молодь проводить обряд "Весілля свічки" / Фото Богдана Пошивайло
Обряд "Весілля свічки" проводили як символічний ритуал ініціації, щоб закликати заміжжя та привабити наречених у новому сезоні вечорниць. Водночас це було своєрідне "вшанування" хатнього вогню, який із настанням осені мав оберігати молодь, приносити затишок і сприяти вдалому сватанню.
Свічку не просто запалювали
Інший варіант традиції зафіксували на Поліссі. Тут до 1930-х років ХХ століття побутував звичай "женити свічку", "женити каганця", "женити комина". У хатах урочисто запалювали лучник чи каганець, який мав горіти до Великодня.
Особливо довго цей звичай зберігався серед ремісників – зокрема, кравців, шевців і кожум'яків, які працювали допізна. Вважалося, що виконання обряду сприятиме успіху в ремеслі. Після запалення свічки майстер намагався посидіти за роботою ввечері, щоб і надалі йому щастило в ній.
На Житомирському Поліссі існував ще один близький варіант – "Одруження комина". Його пов’язували із запалюванням першого сезонного вогню та початком випікання хліба з нового врожаю.
Звичай, який сьогодні звучить майже як жартівливе "весілля" з неживим предметом, насправді був частиною значно ширшої традиції шанування вогню. А різні його варіанти показують, наскільки по-різному один і той самий обряд міг існувати в українських регіонах.
До речі, саме під час вечорниць молоді дівчата та хлопці шукали собі пару.