Весілля без наречених: навіщо українці "видавали заміж" свічку і що це означало
Уявіть собі, що українці колись могли влаштовувати весілля, на якому не було ані нареченого, ані нареченої. Головним учасником такого обряду ставала свічка, а саме дійство було пов’язане з вогнем, початком нового сезону та народними уявленнями про добробут.
Обряд, відомий під назвою "Весілля свічки", був пов’язаний зі святом Семена Стовпника, йдеться у науковій статті Наталії Стішової в журналі "Народна творчість та етнологія". За новоюліанським календарем свято відзначається 1 вересня. Етнографи зафіксували його різні варіанти в українських регіонах, тому говорити про єдиний сценарій для всієї України не можна. На Буковині XIX століття це було своєрідне обрядове дійство, яке проводила молодь на вечорницях.
За описом етнографічних матеріалів, у вечорничній хаті встановлювали велику воскову свічку, а поруч – маленьку ляльку, що символізувала хлопця. Учасники розподіляли між собою ролі, відомі з традиційного весілля: були батько, мати, дружби, свашки, сват та інші персонажі. Вони виконували весільні пісні, виголошували промови й відтворювали окремі елементи весільного обряду.
Молодь проводить обряд "Весілля свічки" / Фото Богдана Пошивайло
Обряд "Весілля свічки" проводили як символічний ритуал ініціації, щоб закликати заміжжя та привабити наречених у новому сезоні вечорниць. Водночас це було своєрідне "вшанування" хатнього вогню, який із настанням осені мав оберігати молодь, приносити затишок і сприяти вдалому сватанню.
Свічку не просто запалювали
Інший варіант традиції зафіксували на Поліссі. Тут до 1930-х років ХХ століття побутував звичай "женити свічку", "женити каганця", "женити комина". У хатах урочисто запалювали лучник чи каганець, який мав горіти до Великодня.
Особливо довго цей звичай зберігався серед ремісників – зокрема, кравців, шевців і кожум'яків, які працювали допізна. Вважалося, що виконання обряду сприятиме успіху в ремеслі. Після запалення свічки майстер намагався посидіти за роботою ввечері, щоб і надалі йому щастило в ній.
На Житомирському Поліссі існував ще один близький варіант – "Одруження комина". Його пов’язували із запалюванням першого сезонного вогню та початком випікання хліба з нового врожаю.
Звичай, який сьогодні звучить майже як жартівливе "весілля" з неживим предметом, насправді був частиною значно ширшої традиції шанування вогню. А різні його варіанти показують, наскільки по-різному один і той самий обряд міг існувати в українських регіонах.
До речі, саме під час вечорниць молоді дівчата та хлопці шукали собі пару.