З них робили гармати, але не все так просто: навіщо у Кам'янці-Подільському переплавляли дзвони
У Кам'янці-Подільському старовинний дзвін міг одного дня зникнути з дзвіниці зовсім не через ремонт. У часи війни його бронза могла піти за зовсім іншим призначенням.
Місто було фортецею, тож гармати тут не лише зберігали, а й відливали просто на місці. Чи справді кам'янецькі дзвони переплавляли на зброю та куди вони зникали, з'ясовував 24 Канал.
Чому дзвони взагалі могли стати гарматами?
Причина була досить практичною. Великі церковні дзвони відливали переважно з бронзи, а цей метал був цінною сировиною для лиття гармат. У середньовіччі та ранньомодерний період ливарники могли працювати і з церковними дзвонами, і з військовими виробами. Тому в умовах війни старий дзвін могли зняти з дзвіниці, переплавити та використати метал для озброєння.
Кам'янець-Подільський якраз був одним із важливих осередків металообробки. Тут працювали людвисарі, тобто майстри, які спеціалізувалися на литті гармат.
Дослідники зазначають, що в місті виготовляли і дзвони, і гармати, а окремі майстри працювали одразу з обома видами виробів. Дзвін і гармата були різними виробами, але технологія їхнього лиття мала багато спільного.
У Кам'янці була власна гарматна майстерня
Особливо активно гарматне виробництво в місті розгорнулося після завершення османського періоду. У 1672 році Кам'янець захопила Османська імперія. Коли турки залишили місто у 1699 році, вони забрали із собою значну частину артилерійського арсеналу, читаємо на tovtry.com.
За даними істориків, мовилося приблизно про 300 гармат, тому польському гарнізону довелося фактично заново озброювати фортецю. Саме ця проблема стала однією з причин появи в Кам'янці власної людвисарні (ливарної майстерні).
Її почали облаштовувати на початку XVIII століття. Археологічні дослідження підтвердили існування гарматної майстерні, датованої приблизно 1708 – 1734 роками, а під час розкопок знайшли, зокрема, сліди гарматних форм і робоче місце зброяра.
Скільки гармат відлили у місті?
Виробництво було цілком масштабним для фортеці. За документами, людвисарня, пов'язана з інженером та артилеристом Арчибальдом Гловером, у 1708– 1736 роках виготовила 25 гармат, пише zbruc.eu.
Одна з них, шестипушкова гармата довжиною близько 2,3 метра, збереглася у Варшавському військово-історичному музеї.
Пізніше виробництво гармат у Кам'янці відновили. У 1769 – 1772 роках тут виготовили ще 61 гармату, а загалом упродовж XVIII століття в місті могли відлити близько сотні гармат.
Цікаво, що кам'янецькі майстри робили навіть так звані "зодіакальні" гармати, прикрашені зображеннями знаків зодіаку. Відомі гармати із зображеннями Овна, Лева, Бика та Рака.
А що сталося з дзвонами?
Окрема історія пов'язана вже з Першою світовою війною. У 1915 році царська влада наказала зняти з кам'янецьких костелів три історичні дзвони. Причиною було наближення фронту, а самі дзвони планували використати для військових потреб.
Серед них був величезний дзвін Кафедрального собору святих Петра і Павла, відлитий ще 1641 року. Його вага становила понад тонну.
Також забрали дзвін із Домініканського костелу, виготовлений у XVIII столітті. Однак ці предмети не зникли безслідно в ливарній печі.
Після війни вони опинилися в Польщі, а після укладення Ризького мирного договору 1921 року питання культурних цінностей стало частиною домовленостей між Польщею та радянською Росією.
Три кам'янецькі дзвони опинилися серед предметів спадщини, які мали бути передані польській стороні. Це якраз спростовує тезу, що "всі дзвони переплавили на гармати".
Звідки взялася історія про всі дзвони?
Історія міста після захоплення Кам’янця османськими військами у 1672 році справді була дуже драматичною. За тогочасними описами, після капітуляції міста турки перетворили частину християнських храмів на мечеті, а з церков скидали хрести та дзвони.
Один із літописних переказів прямо говорить, що в Кам'янці турки скидали й розбивали дзвони, а частину з них забрав Петро Дорошенко. Саме тому в пізніших оповідях могли змішатися кілька різних подій: знищення церковних дзвонів після османського захоплення, використання металу для військових потреб та пізніші вилучення дзвонів під час воєн.
Кам'янець століттями перебував у зоні військових конфліктів, тому тут одночасно розвивалися церковне будівництво, дзвоноливарство, фортифікація та виробництво зброї. У мирний час бронза ставала дзвоном, який скликав людей до храму. Коли ж місту загрожувала війна, той самий метал міг перетворитися на ресурс для оборони.
Історія про "дзвони, переплавлені на гармати" має реальне історичне підґрунтя, але її не варто спрощувати до твердження, що в Кам’янці зникли абсолютно всі дзвони.