Вибухи на військових складах: що потрібно зробити, щоб не підписувати мирову на умовах росіян

Тоді Україна вперше за час війни, але далеко не вперше за час своєї незалежності побачить, як злітає в повітря її оборонний потенціал.

Читайте також: "Найважче дивитись в очі матері": підполковник розповів про пошуки загиблих військових

На той час на складі зберігатиметься близько 3,5 тисяч тонн боєприпасів, серед яких будуть снаряди до систем залпового вогню "Град" і "Ураган", протипіхотні і протитанкові міни. Надалі на території міста виявлять понад 11 тисяч вибухонебезпечних предметів.

Вибухи у Сватовому

Місто відключать від електро- та газопостачання. Пожежу вдасться загасити за декілька днів, буде задіяно дві сотні спецтехніки. Внаслідок вибуху загине 4 особи (троє військовослужбовців та один цивільний), постраждають 20 осіб (13 військових, 1 рятувальник та 6 цивільних).

Вибухами буде пошкоджено 25 соціальних об’єктів; 59 багатоквартирних будинків; понад три тисячі будинків приватного сектору; 45 промислових об’єктів.

Навіть в 2018 році не всі потерпілі отримали компенсацію, а деякі люди продовжать жити в напівзруйнованих будинках. ЗМІ пишуть, що за адресами, де згідно з актами виконаних робіт, руйнування ліквідовано, що такі роботи не виконані зовсім або лише частково.

29 жовтня 2015 року СБУ відкриє кримінальне провадження за фактом вибухів на складі РАО ЗСУ із попередньою кваліфікацією "терористичний акт".

Проте вже 8 листопада Генеральна прокуратура відкриє інше кримінальне провадження "недбале ставлення до військової служби" і оголосить підозру начальнику об’єднаних складів сектору "А" майору Олександру Литвиненко. В 2016 році він заявить, що на склад боєприпасів були скинуті з безпілотного апарату боєприпаси запалювального типу.

Литвиненка визнають винним. Він піде на угоду зі слідством і визнає провину за статтею невиконання наказу в умовах особливого періоду. Литвиненко начебто не зміг забезпечити на складі у Сватовому належних заходів безпеки, а також не виконав усний наказ командування щодо усунення виявлених під час інспекції порушень.

Майор Олександр Литвиненко

Литвиненко буде засуджений до 7 місяців 22 діб тримання в дисциплінарному батальйоні. Половину терміну він відсидить у СІЗО, фактично стане вільний після оголошення вироку.

Також буде звільнений профільний заступник начальника Генерального штабу, ще 18 осіб понесуть дисциплінарне покарання. Але це лише частина історії. Вибухи на складах озброєнь почнуть відбуватися за 10 років до початку війни на Донбасі.

10 жовтня 2003 року вибухи лунали у Бахмуті. В травні 2004 і липні 2005 року злітатимуть у повітря стратегічні запаси у Новобогданівці. У серпні 2008 році – в Лозовій. 20 березня 2014 року згорять декілька танків у Кривому Розі.

22 вересня 2017 року вибухатимуть склади біля населеного пункту Новоянисоль Донецької області. 25 травня 2018 року вибухне склад 92 бригади у Старій Миколаївці.

Але найважливішими з точки зору національної безпеки були вибухи:

23 березня 2017 року у Балаклії
26 вересня 2017 року у Калинівці
і 9 жовтня 2018 року в Ічні

Чому я так кажу – бо це були 3 з шести стратегічних арсеналів. Безпрецедентно великих запасів боєприпасів, які Радянський Союз тримав на території України на випадок регіонального чи світового конфлікту.

По телевізору вибухи у Сватовому і Балаклії можуть виглядати однаково страшно. Так само, як правильно знятий мітинг на тисячу людей може зійти за мітинг на 10 тисяч. Але різниця тут значно більша.

Якщо говорити мовою цифр – то у Сватовому згоріли 3,5 тисячі тонн боєприпасів. За час АТО ми вистріляли 70 тисяч тонн. А на трьох згаданих мною стратегічних складах за той самий час згоріло, за різними даними, близько 200. Тобто у три рази більше, ніж наша армія витратила за час війни.

Останній з них вибухав менше ніж місяць тому. І у нас лишається всього три склади такого рівня. І якщо справи підуть таким темпом і у нас вибухне ще один – то нам доведеться кардинально збільшувати військовий бюджет і закуповувати ці боєприпаси по усьому світі.

Бо, якщо ви не в курсі, у нас досі немає підприємств з виробництва більшості видів снарядів та патронів. І навіть якщо вони з’являться, то знадобляться десятиріччя, щоб відновити хоча б частину цих складів.

Читайте також: Розуміли, що бої можуть стати останніми: Гордійчук розповів про спецоперацію на Савур-Могилі

Якщо вибухнуть двоє з цих складів – то нам треба буде почати наджорстку економію боєприпасів і задуматись про підписання миру на умовах росіян.
Ну, а якщо вибухнуть три – то ми повністю втратимо можливість чинити змістовний опір у випадку масштабного наступу ворога чи тривалого артилерійського протистояння.

Але найгірше тут навіть не це. Найгірше те що почалося далі. Візьмемо, наприклад, Калинівку. Незадовго до вибухів підрозділи спецпризначення тренуватимуться на тих складах і навіть пронесуть туди ящик із написом "бомба".

У Калинівці не було відеоспостереження, не вистачало охоронців і захисту від безпілотників. Тому проникнути на територію складу не було складно.

Калинівка вибухнула через три роки після Сватового і здавалося б, що такі елементарні речі мали бути зроблені. Але Міноборони і Генеральний штаб показали, що вони чи не у змозі вибити на це достатнього фінансування, чи його освоїти і правильно розставити пріоритети. Чи усе це разом.

З усіх силовиків найбільшу відповідальність за живучість складів несе Генеральний штаб. І відповідно усіх собак повісили на нього.

Цим тут же спробувала скористатися група депутатів так чи інакше пов’язаних з "Народним фронтом" і було розпочато інформаційну кампанію із закликами до зміни керівника Генерального штабу.

Вибухи у Калинівці

На думку багатьох і мою зокрема – це був спосіб звести рахунки з Віктором Муженком і поставити на цю посаду когось більш лояльного до "Народного фронту". Ці дії викликали у Генеральному штабі бажання захищатися. Там вчергове побачили в усіх критиках не джерело інформації про те, що і де можна покращити, а ворогів і політично заангажованих.

Віктор Муженко

СБУ особливої активності тоді не проводило, хоча боротьба із терактами та диверсіями на мирній території – це їхня відповідальність. Речники МВС, Нацгвардія якого по-хорошому мала б здійснювати частину заходів з охорони складів, вимагали відставки начальника Генерального штабу.

Президент казав, що ми маємо навчитися захищати наші стратегічні об’єкти від диверсійних груп. Та говорив про притягнення до відповідальності тих, хто буде винен. І хотілося вірити що наступного разу вже не буде.

Читайте також: Інтерв’ю на замовлення: як "відмивався" скандальний Семочко, діти якого не вилазять із Криму

Але наступний раз настав. Причому сценарій не помінявся. Цього разу за старою схемою було підірвано склад в Ічні. Першими було підірвано боєприпаси від градів.

Бо підрив будь яких інших боєприпасів дав би лише локальну пожежу, з якою змогли б упоратись. Але реактивні двигуни від градів гарантували розліт і детонацію практично усього що зберігалось на арсеналі.

І не можна сказати що Генеральний штаб нічого не зробив. Відбудься ця трагедія рік тому і втрати були б удвічі більше. Але генеральний штаб зміг передислокувати понад половину боєприпасів, по суті врятувавши їх.

На відміну від Калинівки чи Балаклії гради уже лежали краще і не дали настільки масштабних розльотів і руйнувань сусідніх населених пунктів. Було збільшено і покращено охорону. Почали будуватися нові дрібніші сховища. Боєприпаси перемішали між складами і максимально поховали в укриття.

Було зроблено багато, але чомусь не було зроблено системи відеонагляду, яка б дозволила нам мати відповідь на питання коли і хто заклав вибухівку. Теоретично вона могла б його від цього навіть утримати. Але її будівництво виявилось не у пріоритеті серед інших заходів.

Вибухи в Ічні

Рік тому, я виступив на захист начальника Генерального штабу, бо не хочу, щоб ця посада була предметом політичних торгів. Але з іншого боку, мене так само дратує, що у відповідь на критику представники Генерального штабу починають тикати пальцями в МВС та СБУ, а іноді і в Міноборони.

Я не заперечую колективної провини нашої влади за те що сталось. Я б дуже хотів, щоб опікування складами боєприпасів стало питанням рівнею для Кабміну, а не Генерального штабу, який напевно через брак фінансування, якісного менеджменту та інтелектуальних кадрів, та частково законодавчої бази вочевидь не може вирішити цю задачу самотужки.

Я не вимагаю зараз відставок чи посадок, бо уже запізно навіть для них. Зараз треба негайно здійснити додаткові заходи із захисту інших стратегічних складів. На жаль, їх лишилось лише три.

І найбільше зараз не вистачає навіть не грошей на них, а військових і не тільки політиків та чиновників, які б чесно сказали "у тому що сталося винен і я". Ось тут була і моя зона відповідальності. Ось це я можу покращити.” А потім піти і мовчки це зробити.

Поки у нас ще є склади зі зброєю які можна врятувати. Допоки нам ще є чим стріляти у ворога.

Читайте також: Корупційні схеми в Росії та Україні: яка відмінність

Складів лишилося лише три, їх розташування не є таємницею. Генеральний штаб знає, де вони знаходяться. Я знаю, де вони знаходяться. Ворог знає, де вони знаходяться. Питання лише у тому, хто краще зробить свою роботу. І хто в результаті програє.