2 місяці Євромайдану: народження громадянського суспільства спротиву

Євромайдан – це щось незрівнянно більше, ніж звичайний протест незгодних. Євромайдан – це український конструктивний нонконформізм – пристрасть, якій можна переконливо дозволити себе охопити. Євромайдан – це місце, де люди зрозуміли, що саме вони і є тим головним аргументом за власну свободу.

Євромайдан дозволив відбутися мені і справжнім журналістам, які не хочуть бути лише стенографами сильних світу цього. Євромайдан – це засвоєння громадянських та естетичних уроків української «революції здорового глузду» (Тімоті Снайдер). Євромайдан – це усвідомлення і відчуття пульсу історії в миготінні курсора, розуміння, що саме ти твориш своє сьогодення.

У час непевності, яка є вже звичним тавром нашого сьогодення і в час нудьги як нездатності до очікування, що має статися щось нове, Євромайдан вкотре засвідчив, що навіть розпач здатний породити ентузіазм небаченого суспільного масштабу. Євромайдан є паростком нової сили, що зветься суспільний альтруїзм помножений на співпричетність та солідарність. Євромайдан, який породив не просто революцію, а моральну еволюцію. Я глибоко переконана, моральна перемога Євромайдану важить понад усі економічні та мілітарні перемоги.

У системі, яка заперечує існування основних прав людини, порядок дня починає диктувати страх. Страх тюремного ув’язнення, страх тортур, страх смерті, страх втратити друзів, сім’ю, власність або засоби до існування, страх злиднів, страх опинитися в ізоляції, страх поразки. Нелегко народу, збуреному страхом, звиклому, що сила і є право, звільнитися від задушливих міазмів страху. Проте навіть при найбільш гнітючій державній машині мужність піднімається раз за разом, тому що страх - неприродний стан цивілізованої людини. Не влада розбещує, але страх. Страх втратити владу розбещує тих, хто нагорі. Страх батога розбещує тих, хто внизу. Єдина справжня в’язниця - це страх. Єдина справжня свобода - свобода від страху, — Аун Сан Су Чжі.

Ці слова належать політичний діячці М’янми, лідерці опозиції військовій хунті, лауреатці Нобелівської премії миру, які для українських протестувальників та влади більш, ніж актуальні.

Після численних спроб владою за допомогою спецпідрозділу «Беркут» придушити громадянську акцію непокори, люди щоразу у більшій кількості виходили на Євромайдан як в столиці, так в інших містах України, щоб донести можновладцям свій меседж про відсутність страху.

Держава, в якій людське життя нічого не варте, ніколи не зможе побудувати суспільство громадян. Але Євромайдан як суспільство спротиву здатний переформатувати систему і побудувати спільними зусиллями щось більше, аніж просто державу. Мусимо прагнути перемоги, яка полягатиме в оновленні політичних еліт та утвердженні активної ролі громадянського суспільства в Україні як суб’єкта історичного процесу.

Історія мирних революцій знає чимало прикладів перемог в досягненні суспільно-політичних цілей саме ненасильницькими методами боротьби. Найбільш промовистими є два приклади: рух за незалежність Індії від британського панування, очолений Махатмою Ганді та рух за громадянські права, натхненний Мартіном Лютером Кінгом. В обох випадках перетворення (революція) відбувалися в контексті демократичних структур влади. Однак не забуваймо, що США та Великобританія традиційно є форпостами світової демократії. Відповідно еволюція йшла в напрямку розширення громадянських свобод у сфері, де раніше були обмеження в силу певних історичних практик (расова доктрина в США, колоніальна політика Великобританії). Інші випадки ненасильницького спротиву якщо і є, то вони маловідомі або не є настільки показовими.

Тепер повернімося до українських реалій: важливо закцентувати, що Україна в рейтингу демократичних країн (за різними шкалами, наприклад Freedom House) посідає приблизно 183-194 місце, на рівні з республіками Центральної Африки. Відповідно можемо кваліфікувати нашу державу з гібридним режим правління, що містить поєднання певних демократичних механізмів з авторитарними методами врядування. Отже Україна є напівдемократичною. У світлі останніх подій можемо стверджувати, що баланс остаточно перехиляється на бік авторитарної складової. Прецедентів протидії такому режимові мирними методами наразі немає.

Чимало охочих наводять у приклад перемоги інших ненасильних революцій. Однак оксамитові революції 1989-1991 роках перебігали в іншому контексті, йдеться про те, що руйнувався не просто конкретний політичний режим, а ціла біполярна система, тому силові структури не могли виступити однозначно на боці влади, бо зазнавала краху взаємопов'язана міжурядова владна вертикаль. Проводити паралелі Євромайдану з польським рухом «Солідарність» теж не зовсім доречно, адже рушійною силою, яку змобілізував Лех Валенса були робітники, на Майдані Незалежності переважають студенти та середній клас. Одначе, все ж можемо запозичити у польських сусідів практику створення альтернативного уряду опозиційного до існуючого. Можливо, багатьом в контексті нинішньої ситуації України більш придатною приглянеться інша модель зміни влади - історія Чаушеску. Але хіба такою ціною ми прагнемо перемоги?

У прагненні повернути Україні право не тільки називатися, але й розвиватися як демократична держава, не варто забувати просту істину, що реальна демократія починається не з великих принципів, а з конкретного захисту і порятунку людського життя. Мусимо усвідомити, що в наших реаліях недостатньо обурюватися, щоразу влаштовуючи революцію, куди важливіше, а відтак продуктивніше навчитися трансформувати своє обурення через системний захист своїх невід’ємних людських прав. Демократію потрібно виборювати і захищати щоденно. Саме тому, не можемо собі дозволити проігнорувати цинічний вчинок влади у прийнятті нових законів №3879, №3855 та №3587, які легалізують диктатуру і нівелюють будь-які громадянські права і свободи людей в України.

Водночас хочу застерегти, що не варто очікувати від демократії якоїсь рятівної «еврики». Демократія – це постійний процес якісних змін. І цей процес, за природою своєю діалектичний, а тому не застрахований від помилок та прорахунків. Демократія, мала і має свої жорстокі форми і недосконалі виміри. І саме тому демократія - це завше складний еволюційний процес побудови суспільства, де діє один абсолют - «права людини понад усе».

Я свідома наскільки важким, суперечливим, драматичним був і є процес побудови демократії в європейському світі. Однак, принципова відмінність полягає, власне у тому, що демократичний процес триває постійно і на меті має не фінальну перспективу «світлого майбутнього людства», яка віддаляється як уявна лінія горизонту щоразу при спробі наближення, а цілком прагматичну ціль – від забезпечення оптимальніших умов для життя суспільства і до кореляції цілком конкретних громадянських прав цілком конкретними громадянськими обов’язковими.

Звісно, нерідко демократію супроводжують моральна глухота і байдужість до соціальної несправедливості. І ці проблемні питання також потребують щоденної клопіткої роботи. Зараз не час відчаю, а вирішальний момент для мобілізації всеукраїнського спротиву і пам’ятайте, що влада президентів та продажних урядів більш, ніж відносна; авторитети Януковича та Путіна – не абсолютні. Абсолютним є лише імператив людини у прагненні «за вашу і нашу свободу».

Фото Марії Роговської