340 гривень штрафу: чи ефективно в Україні долають домашнє насильство

Про що свідчить статистика

За даними Національної соціальної сервісної служби України, за 2020 рік органи та установи, що протидіють домашньому насильству, зафіксували 211 362 звернення щодо насильства в сім'ї. Але засудили за це лише 991 людину.

Також цікаво Штрафи та громадські роботи: Зеленський посилив відповідальність за домашнє насилля

У опитуванні, яке проводилося ОБСЄ у 2019 році зазначалося, що 67% жінок з 15 років зазнавали психологічного, фізичного чи сексуального насильства з боку свого партнера чи іншої особи. Найчастіше кривдниками є колишні партнери.

Під час пандемії COVID-19 ситуація з домашнім насильством лише загострилася, адже люди опинилися зачиненими одні з одними на довгий проміжок часу. Наприклад, у Франції протягом жорсткого карантину кількість повідомлень про домашнє насильство зросла на 32% лише за тиждень. В Україні ситуація не краща, за статистикою Національної гарячої лінії ГО "Ла Страда-Україна" із запобігання домашньому насильству, лише за перший місяць карантину кількість дзвінків з усієї України подвоїлась.

До того ж 10-20% жінок говорили, що під час тогорічного карантину вони вперше зазнали домашнього насильства. Все починалося з психологічного насильства і переростало в фізичне, а іноді і в сексуальне

Анна Катруліна, засновниця Inside Out Ukraine, зазначила, що проблема домашнього насильства в Україні досі актуальна як і у Європі, США та у світі загалом. Згідно з Google trends за останні 5 років за запитом "домашнє насильство" лідирують топ 5 країн пострадянського простору: Узбекистан, Казахстан, Росія, Україна, Білорусь.

Зокрема, за останні 12 місяців за цим запитом в України лідирують Херсонська, Запорізька області, Київ, Миколаївська та Київська області. Далі йдуть Одеська, Дніпропетровська, Донецька, Харківська області та Крим,
– каже Катруліна.

Що не так з законодавством 

У 2017 році в Україні був ухвалений закон, який встановлює кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Окрім встановлення кримінальної відповідальності, законом вдосконалено порядок надання послуг постраждалим особам, створено спеціальні підрозділи поліції для розгляду випадків домашнього насильства, причому поліція також може видавати заборонні приписи та негайно забороняти кривднику наближатися до постраждалої особи.

Згідно з офіційною статистикою, кожна 5 жінка в Україні стикалася з тією чи іншою формою насильства / Фото Pixabay

Наприкінці липня 2021 року президент Володимир Зеленський підписав закон щодо посилення відповідальності за домашнє насильство та насильство за ознакою статі.

Катерина Власюк, сімейний адвокат, розповідає, що новий закон містить кілька значних новацій. Сімейне насильство замінили на домашнє – розширили коло осіб, які можуть притягуватися до адміністративної відповідальності. Тепер це не тільки члени родини, але й інші родичі, а також ті, хто з якихось причин перебуває на одній території.

Додано відповідальність за гендерну дискримінацію, чого раніше не було. Закон поки що діє менш як три роки, але вже зараз зрозуміло, що попри недоліки, свою позитивну функцію він виконує. Якщо раніше такого явища у нас «не було», то тепер зрозуміло, що є, і стають зрозумілими його масштаби. За статистикою, за 2020 рік було понад 200 тисяч звернень щодо домашнього насильства,
– каже Власюк.

"Люди перестають боятися, бо розуміють, що мають механізм захисту. І, до речі, велика кількість домашнього насильства припиняється вже на етапі звернення до поліції – кривдники розуміють, що їм загрожує реальне покарання", – вважає експерт.

Вона додала, що варто у майбутньому варто значно підвищити штрафи. Адже 340 грн за перший випадок насильства – нікого не налякають. Крім того, через затягування справи може спливти зазначений законом трирічний термін, і домашньому тирану вдасться взагалі уникнути покарання. Тому треба пришвидшити терміни покарання і зробити його невідворотним.

Треба чіткіше прописати превентивні заходи, спрямовані на запобігання насильству у родині. Наприклад, якщо має місце дитячий булінг – соціальним службам варто придивитися до родини, де живе така дитина. З високою ймовірністю вона або сама страждає від домашнього насильства, або є його свідком,
– зазначила Власюк.

Тетяна Медун, національна менеджерка проєктів Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, програми "Безпека людини", говорить, що Україна була першою країною на пострадянському просторі, яка прийняла відповідний закон з протидії домашньому насильству ще у 2001 році. Відтоді урядові органи, міжнародні та громадські організації та активісти намагаються удосконалювати як законодавство, так і загалом систему попередження та протидії домашньому насильству.

За останні роки було зроблено багато позитивних кроків:

• прийнято низку нових законів (на жаль, Стамбульська Конвенція поки не ратифікована, хоча й підписана Україною);
• працюють гарячі лінії (урядова 1547 та ГО "Ла Страда-Україна" 116-123);
• у всіх обласних центрах створені мобільні групи поліції з реагування на факти домашнього насильства. У 2016-2018 навчання співробітників цих груп підтримував Координатор проєктів ОБСЄ в Україні. Ми також підтримували навчання операторів та диспетчерів Служби "102" з ефективного реагування на випадки, а починаючи з цього року продовжуємо навчати операторів як правильно приймати дзвінки, які надходять від дітей;
• в областях створюються нові кризові центри для постраждалих;
• проводиться навчання психологів та соціальних працівників щодо впровадження корекційних програм для кривдників, які вчиняють насильство (це навчання також підтримує Координатор проєктів ОБСЄ в Україні;
• проводяться інформаційні кампанії та створюються онлайн ресурси для боротьби зі стереотипами та ознайомлення широкого загалу з цією проблемою. 

Ситуація змінюється, але дуже повільно. Складнощів додає також ситуація з пандемією та карантином. Для порівняння, за статистикою НПУ у 2019 національною поліцією було зареєстровано заяв та повідомлень, пов’язаних з домашнім насиллям – 141,8 тисячі, а у 2020 – 208,8 тис. (на 47% більше),
– говорить Медун.

Вона додала, що проблема домашнього насильства, на жаль, не вирішується лише прийняттям відповідного законодавства. Потрібна злагоджена робота всіх суб’єктів, що відповідають за реагування, протидію та попередження домашнього насильства, ефективна взаємодія між ними (поліції, соціальних служб, судів, школи, закладів охорони здоров’я, неурядових організацій тощо). Велику роль також грають стереотипи та упередження, які століттями жили у суспільстві, і нам потрібні значні зусилля і час, щоб їх подолати, можливо навіть кілька поколінь.

На карантині кількість випадків домашнього насильства суттєво зросла / Фото Pixabay

Марина Семенова, адвокат, АБ "ЮФ "Семенова і Партнери", каже, що насправді, проблема з домашнім насильством в Україні не вирішується не тому, що відсутня відповідальність за вчинення домашнього насильства, або вона недостатня для того, щоб зупинити кривдника від насильницьких дій, а тому, що правоохоронні органи, суди та інші суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, розуміють, що таке фізичне, а в окремих випадках – сексуальне домашнє насильство, але вперто не визнають домашнім насильством дії, які Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" кваліфікуються як психологічне та економічне насильство.

Окрім того, практично всі представники суб’єктів, які повинні запобігати та протидіяти домашньому насильству, вважають, що, будь-які дії матері відносно власної дитини не можуть бути кваліфіковані як домашнє насильство, бо, якщо дитина знаходиться з нею, вона може робити, що завгодно,
– каже Семенова.

До того ж правоохоронні органи без втручання адвокатів постраждалої особи зазвичай не здійснюють організаційно-практичні заходи забезпечення контролю за поведінкою кривдника за місцем проживання/перебування та проведення з нею профілактичної роботи, з метою недопущення повторного вчинення домашнього насильства, та не проводять постановку на профілактичний облік кривдника.

Для ефективного запобігання проявам домашнього насильства в Україні необхідно не підвищувати рівень відповідальності або встановлювати нову, а проводити низку заходів, які направлено на підвищення кваліфікації представників правоохоронних органів та органів суддівської влади з метою забезпечення дотримання норм міжнародного законодавства та норм національного законодавства,
– підсумувала Семенова