Африка, в яку ви закохаєтесь: лайфхак для мандрівників
Для людей, які не уявляють свого життя без подорожей, навіть засніжена зима чи дощова весна може легко стати спекотним літом. Як це зробити, що варто побачити і як уникнути неприємностей під час мандрівки? Про все це і більше — читайте далі!
Чергова подорож мандрівників з клубу GoMountains перетворилась у не просто відкриття нової країни, а у відкриття цілого континенту. Група відчайдухів зі Львова вирішила почати своє знайомство з Африкою через Марокко.
Юрій Шивала, Андрій Крисько та Анна Сударікова розповіли все і навіть трохи більше, що потрібно знати перед тим, як поїхати в Марокко.
Як виникла ідея поїздки в Марокко і якою була її ціль?
"Клуб GoMountains — це пригодницькі мандрівки країнами світу. 30-40% кожної подорожі — це мандрівка горами. Ми намагаємось у маршрут подорожі включати максимально красиві краєвиди і перш за все вибираємо ті країни, які захоплюють і цікавлять нас самих.
Марокко стало саме тим першим кроком до відкриття нами Африки. Ми вирішили почати з Північної Африки, де є гори", — пояснив філософію проекту один з його засновників музикант зі Львова Юрій Шивала.
Марокко є однією з найбезпечніших країн Африки і однією з найрозвиненіших країн континенту після ПАР. Але тим не менш країна є дуже колоритною і має присмак арабського світу.
Ідеальним часом для поїздок у цю частину Африки вважають осінь або весну.
Фото: Анна Сударікова
Як готуватись до таких поїздок?
Найперше, що треба дізнатись, чи потрібна в цю країну віза. Якщо потрібна, то слід зайнятись пошуком агенцій чи посередників, які можуть це зробити максимально якісно і дешево, або звертатись безпосередньо у консульства чи посольства.
В Україні посольство в Марокко є лише у Києві.
"Перед поїздкою ми співпрацювали з людиною, яка займається візами. Є представник, який комунікує з відомством у столиці, він збирає всі необхідні дані, подає документи, а ви отримуєте паспорт з вже готовою візою", — каже Юрко.
Маршрут склали заздалегідь: приліт в Марракеш, далі Атлаські гори, підкорення найвищої вершини Атласу — гори Тубкаль (4167 м). Після цього була запланована поїздка в Айт-Бен-Хадду — це дуже колоритне місто, занесене до світової спадщини ЮНЕСКО, яке облюбували багато голлівудських режисерів. Зокрема, там знімали фільм "Мумія", "Гладіатор", "Ісус з Назарету" і безліч інших.
Далі в нашому маршруті була Сахара, бо бути в Африці і не побувати в Сахарі, то якось не годиться. І повертались знову через перевали Алтаських гір до узбережжя Атлантичного океану через місто Ес-Сувейра.
Марракеш у маршруті був таким собі вузловим пунктом, який мандрівники перетинали тричі.
Потрапити з Європи в Марокко найзручніше і найшвидше літаком. Можна звісно перепливти Гібралтар пароплавом з Іспанії, але це потребує більше часу на дорогу.
Якшо ви подорожуєте самі або невеликою групою з 2-3 людей, то можна скористатись каучсерфінгом. У Марокко, як і в більшості країн світу він є доступним. Можна поселитись як в місцевих, так і в іноземців, які тут живуть;
Якщо подорожуєте більшою групою (від 4 осіб), то найкраще поселятись у хостелах, готелях чи в гестхаусах.
У маршруті українців було три міста, в яких вони зупинялись: Марракеш, Ес-Сувейра та Айт-Бен-Хадду. У Марракеші жили в готелі, у горах — в гестхаусі, в Ес-Сувейрі — в готелі-ріаді (це традиційний будинок гаремної сім’ї, переобладнаний під готель), а в Сахарі — у бедуїнському шатро.
Фото: Анна Сударікова
Ця країна не є надто дорогим напрямком, а якщо завчасно спланувати, то будь-яка поїздка є доступною. Є дуже багато лоукостів, які літають в Марокко з Європи, і відповідно цей переліт дешево обійдеться.
Квитки краще брати якомога раніше — за 4-5 місяців.
Якщо планувати такий маршрут, яким пройшли українські мандрівники, то можна вкластись у 1000-1500 євро, залежно від того, що їсти, де ночувати і скільки яких сувенірів купувати.
А якщо брати намети, жити в кемпінгах і орендувати автомобіль — то така поїздка може обійтись ще дешевше.
Якими були ваші перші враження?
"Перші враження були не в аеропорту, а ще при посадці. Коли ми відлітали з італійського аеропорту Бергамо, то бачили зовсім інші пейзажі, а коли прилетіли у Марокко, то побачили червоно-буру землю і хаотичні зелені насадження.
Коли прилетіли вже в сам аеропорт Марракеша, було дуже багато європейців і ми не надто відчули, що вже в Африці.
Перші найяскравіші враження були вже тоді, коли приїхали в центральну частину Марракеша, там, де розташовані їхні ринки і вирує торгівля — от тоді вже відчулось справжнє Марокко!" — ділиться першими враженнями від знайомства з Африкою активістка з питань клімату Аня Сударікова.
Фото: Анна Сударікова
"Коли ти вперше потрапляєш в Марокко, у тебе може бути шок через те, що на тебе зі всіх сторін набігають торгаші і дуже професійно щось "впарюють" — вони ескперти з продажів. Ми навіть жартували, що там треба проводити тренінги для наших "продажників", — жартує Юра.
Торгівля
Мандрівникии пригадують кумедну історію, яка трапилась з ними в один із перших днів подорожі.
Була смішна ситуація: ми хотіли для відео з’їсти варених равликів і я домовляюсь з продавцем, що не братиму цілої порції, а нам суто для проби треба равликів на 5 дірхам (1 дірхам = 10 євроцентів). І продавець махнув головою, припросив сідати до столу і сказав, що зараз все принесе. Ми сіли, нам принесли равликів, ми їх з’їли, йдемо розраховуватись, я даю йому п’ять дірхам, а він мені каже: "Десять".
"Як десять, якщо ми домовлялись за п’ять?"
І ми так довго торгувались, що той продавець врешті нам каже: "Все, йдіть безплатно".
Торгівля в Марокко розрахована на туристів: якщо ти підходиш і питаєш ціну, то тобі кажуть ціну, як для туристів і не треба боятись її одразу "різати" навпіл та починати торгуватись. Таке "торгування" дуже розвиває комунікативні навички і щоб за нормальною ціною щось купити теж треба мати добре "підвішений язик".
Валюта
Національною валютою Марокко є марокканські дірхами, хоча загалом дірхами є валютою майже всіх арабських країн, але в кожної країні вона своя. У Марокко ходить марокканський дірхам.
Обмінювати гроші можна вже після приземлення і за курс теж можна поторгуватись. Наприклад, якщо обмінюєте цілою групою, то можна сміливо пропонувати свій курс, нижчий від того, що пропонують в обмінниках. Це можна сміливо робити навіть в офіційному обміннику валют — приходиш з паспортом і кажеш, що хочеш поторгуватись.
Проте відповідно до марокканського законодавства вивозити валюту з країни заборонено. Хоча туристи найчастіше вивозять її як сувенір і в аеропорту цього вже ніхто не перевіряє.
Мова
Офіційними мовами в країні є арабська та берберська, але з місцевими, заробіток яких залежить переважно від туристів, можна порозумітись англійською чи французькою.
Ми переважно спілкувались англійською, але була одна учасниця групи, яка знала французьку і вона іноді нас дуже сильно виручала. Бо були такі випадкі, коли ми до місцевих говорили щось анлійською, вони нам усміхались у відповідь, махали головою "Yes" i "ОК", в потім виявлялось, що вони нічого не зрозуміли,
— розповідає Юрко.
Фото: Анна Сударікова
Гори
Мандрівник з досвідом Андрій Крисько розповів про особливості подорожей гірським Марокко.
"З Марракешу ми їхали в Атлаські гори в селище Інвіб — це недалеко від базового табору вершини Тубкаль. Загалом Атлаські гори не є дуже холодними, хоча це найвищі гори Північної Африки і мають декілька вершин висотою понад 4 тисячі метрів.
Ці гори не назвеш складними, є багато варіантів, де можна зупинитись, є гірські притулки і досить прості маршрути, де навіть можна орендувати мула чи взяти собі за компанію когось з місцевих", — каже Андрій.
Мандрувати Атласькими горами приємно і з огляду на те, що не треба брати з собою непотрібного одягу чи спорядження, бо можна зупинитись у гірському притулку.
Неподалік від вершини Тубкаль є два гірські притулки і з їхніми господарями можна домовлятись заздалегідь, що буде група чи кілька мандрівників.
Гора Тубкаль (4167 м). Facebook Андрія Криська
Аня пригадує, що була приємно вражена гостинністю марокканців:
"Ми туди дуже довго добирались, прийшли втомлені, замовили буквально декілька страв, а нам натомість принесли стільки всього, що ми ледь з’їли. І це набагато більше цінується, тому що всі продукти дуже важко доставляти на мулах у цю місцевість".
Їжа
Традиційною стравою марокканської кухні є тажин — запечені овочі з рибою чи з м'ясом, їх подають у спеціальній посудині.
Ще одним символом місцевої кухні є традиційний чай, який самі марокканці називають "берберським віскі". Це міцний зелений чай з різноманітними приправами, який запарюється за особливою рецептурою.
Їжа в Марокко досить прийнятна для європейського шлунку, бо марокканці використують багато таких продуктів, які запросто можна знайти на базарах Європи, але готують їх по-особливому.
Доступними на місцевих базарах чи в магазинах є фрукти. Для порівняння — кілограм мандаринів у супермаркеті Марракеша коштує 4 дірхами (це приблизно 12 гривень).
Facebook Юрія Шивали
Люди
"Люди дуже відрізняються між собою... У великих містах людей, які б мені запам'ятались з хорошої сторони, я, чесно кажучи, не зустріла. А чим ближче ми були до пустелі — навпаки. Наприклад, у гестхаусі, в якому ми зупинялись, були дуже привітні господарі, що після знайомства з ними залишились надзвичайно приємні враження", — згадує Аня.
Загалом жителі Марокко поділяються на кілька етнічних груп, ближче до Сахари живуть бербери і бедуїни.
"Після однієї з фотосесій ми зустріли бербера, який після кількох хвилин знайомства запросив нас на святкування дня народження свого друга, якого звали Шалала. Оскільки це мусульманська країна — алкоголю вони не вживають, але замість алкогольних напоїв на всяких святах у них шаленою популярністю користується гашиш. Ми прийшли на святкування, вони прямо посеред вулиці розстелили килими, грали на барабанах, курили і співали", — розповідає Юрко.
Фото: Анна Сударікова
Центральна частина міста Айт-Бен-Хадду занесена до світової спадщини ЮНЕСКО і там немає світла.
"Ввечері складається враження, що це подорож у машині часу: всі в традиційному марокканському одязі, з традиційними музичними інструментами, а замість ліхтарів тільки зорі та кілька свічок", — згадують мандрівники.
Традиції
В Ес-Сувейрі українців запросили в гості торговці, в яких вони перед тим купували спеції. Один з них розповів про традиційну для Марокко сімейну ієрархію.
Кожен чоловік в гаремі може мати не більше чотирьох дружин, бо більше іслам не дозволяє.
Скільки б дружин чоловік не завів, він повинен мати можливість усіх їх утримувати і кожній приділяти однакову кількість уваги. Якщо одній дає 200 дірхам, то іншим трьом повинен дати по стільки ж — любити якусь із дружин більше, ніж інших, просто не має права.
Традиційні сімейні будинки в Марокко — ріади — це суцільні лабіринти з кімнат.
Українці жили в одному з таких помешкань, дехто навіть хотів завести гарем.
Facebook Юрія Шивали
"Що цікаво, зовні будинки у них виглядають дуже страшно, а всередині навпаки — надзвичайно красиво. А не так, як часто трапляється в Україні, що зовні сучасний ремонт і "євровікна", а всередині руїни і радянські меблі. В таких, здавалося б, дрібницях простежуються відмінності між культурами", — зауважив Андрій.
Сахара
Останнім населеним пунктом на шляху українців перед Сахарою було селище Мхамід — там їм пощастило переночувати в бедуїнському шатро.
На окраїні цього селища споруджена стіна, яка захищає від вітрів, і на території неподалік від цієї стіни є своєрідні балдахіни застелені килимами, на них стоять ліжка, де й можна спати фактично на свіжому повітрі.
"Це відчуття, коли прокидаєшся одразу на вулиці, ні з чим не зрівняти — ти піднімаєшся з ліжка, проходиш кілька метрів до межі поселення і бачиш пустелю", — згадує Юрко.
Фото: Анна Сударікова
Сама Сахара лише приблизно на 15% складається з традиційних піщаних дюн, які люди звикли бачити на фотографіях чи у фільмах, все решта це кам’янисті пустирі — оголена гірська порода, на якій де-не-де проростає якесь перекотиполе і зрідка трапляються оазиси.
Однією з цілей марокканської експедиції українців було дістатись до справжніх піщаних дюн.
Мандрівникам, які планують побувати в Сахарі, треба наголошувати своїм провідникам, що вони хочуть потрапити саме до піщаних дюн, а не просто побувати в пустелі.
"Від містечка Мхамід ми дві години їхали на позашляховиках, щоб побачити справжню піщану пустелю — це дві кардинально різні і на вигляд і по ландшафту пустелі. Яких емоцій вартує лише полазити по них, пострибати по піску… А дорогою бачиш справжні каравани з верблюдів, де-не-де оазиси, в яких живуть бедуїни — вони там можуть і туристів приймати чи просто займатись яким-небудь домашнім промислом: готують їжу, сувеніри, щоб потім їх продати", — із захопленням розповідає Юрко.
Фото: Анна Сударікова
Релігія
Марокканці дуже гордяться тим, що вони є однією з найтолерантніших мусульманських країн світу, оскільки в ній мирно співіснують й іудеї, й християни, і мусульмани, яких тут більшість.
Звісно, є традиція, що жінки повинні ходити в паранджі, хоча є дівчата, які, наприклад, навчаються у Європі, і одягаються вже у більш європейському стилі.
За словами Андрія, склалось враження, що іслам виховує людей в дисципліні і трохи більше тримає в рамках, ніж інші релігії, і ці рамки відчуваються.
Весільна фотосесія в Сахарі
Напередодні мандрівки в Марокко Аня і Андрій відсвяткували весілля, а весільну фотосесію вирішили влаштувати прямо в пустелі.
Ця ідея прийшла в голову нашому фотографу і режисеру Борису Гаврану, він робив нам невелику весільну фотозйомку у Львові, але казав, що для весільної фотосесії — це вже надто банально і запропонував зробити її в Сахарі,
— розповідає Аня.
У Марокко вона взяла з собою весільну сукню, а Андрій — костюм.
"До дюн, на яких вирішили фотографуватись, ми їхали дві години в одну сторону і дві години в іншу. Це були єдині дюни в радіусі декількох десятків кілометрів. Коли потрапляєш в так звані дюнні поля, ти заходиш вглиб на декілька десятків метрів і просто розчиняєшся, повністю втрачаш орієтацію і навіть не знаєш, де яка сторона світу", — згадує дівчина.
Facebook Андрія Криська
Атлантичний океан
Після пустелі мандрівники радять обов'язково поїхати до Атлантичного океану.
"Є багато популярних і відомих приатлантичних міст таких, як Касабланка чи Рабат, а ми поїхали в менш популярну, але не менш колоритну Ес-Сувейру. Це місто-порт, де можна об'їстить найрізноманітнішими морепродуктами, а в курортних поселеннях неподалік від нього можна спробувати свої сили на серфінгу", — каже Юрко.
Аня радить у великих портових містах шукати пляжі десь за 20-30 кілометрів за містом: "Нам в готелі порадили селище, ми до нього дістались рейсовим автобусом і там вже серфили, засмагали і відпочивали".
Facebook Юрія Шивали
Що змінила ця подорож?
Аня: Після Марокко я особисто почала більше цінувати той клімат, який ми маємо — у нас немає пустелі, у нас немає безжиттєвих територій, в яких люди змушені жити посеред каміння і піску без зелені та свіжого повітря.
Водночас екзотика, якої немає у нас, але яку нам вдалось побачити під час поїздки у Марокко — вона підбадьорює, бо ти усвідомлюєш скільки красивих місць на планеті, а це тільки невелика частина, яку нам вдалось побачити.
І найважливіше, що після таких поїздок ми починаємо більше цінувати те, що ми маємо, бо для нас екзотика — це пустеля і океан, а для когось екзотикорю є зелені ліси, степ чи гори.
Юра: Я для себе почав відкривати Африку. Гордістю для мене є те, що вдалось побувати на найвищій точці Атлаських гір і з головою зануритись у місцевий колорит та культуру. Я за ці 10 днів забув про своє життя поза Марокко і я вже зараз можу сказати, що це одна з найкрутіших мандрівок у моєму житті.
Андрій: Подорожі розвивають внутрішню толерантність. В Україні люди звикли дуже часто жалітись, що нам постійно чогось бракує, що ми так напрацювались і ще нам хтось щось винен, а ми сядемо собі і будемо відпочивати.
У пустелі розумієш, що людина мусить дістати собі не тільки поїсти, але й води, це може звучить страшно, але це насправді коштує набагато більших зусиль, ніж у нас в кращих умовах і з величезною кількістю ресурсів.
Отримані знання нам потрібно застосовувати тут, щоб рухатись далі, і я переконаний, що українці повинні більше подорожувати, бо, як на мене це одна з передумов, на шляху до великого стрибка.
Подорожі — це вклад кожного з нас в себе, який дає можливість нації розвиватись. І однією із запорук успішності нашої країни є те, щоб все більше українців відкривали для себе світ.
Дивіться також: Вражаючий фільм про Скандинавію очима українських мандрівників
Редакція 24 Каналу бажає усім незабутніх мандрівок!