Антикризове управління країною: як Україні залишатись на плаву

Декомунізація по суті

Дехто вважає, що процес декомунізації пов'язаний з перейменуванням міст та вулиць, звісно це спрощене розуміння. Декомунізація – це в першу чергу зміна моделей управління, алгоритмів комунікації, підвищення рівня довіри між громадянами, формування стійких демократичних інституцій, безкомпромісна повага до прав людини та приватної власності.

Читайте также: Корейське диво й українське НЕ дивно

Видалення державної монополії

Держава не має бути Левіафаном, вона не має монополізувати всі ключові вектори впливу та бізнесу.

Подивіться на нинішню ситуацію – вона кризова, глибоко кризова. Кожен менеджер знає, що в такі часи варто приймати складні рішення щодо оптимізації процесів, максимально створювати конкурентне середовище.

У нас же, навпаки, державні структури зростають, державні та комунальні підприємства продовжують нести величезні статки директорам та "сірим кардиналам", формально будучи збитковими. Звідси, від монополії держави, народжуються й великі фінансово-промислові групи, що звуться олігархами в народі. Весь подібний бізнес також взаємопов'язаний з державою, державний бюджет часто дотує подібні галузі чи підприємства, або споживає певну продукцію. Тобто олігархічні групи зростають, в тому числі, за наш з вами рахунок (і це – не метафора).

Відтоді потрібно оптимізувати процеси, високі заробітні платні, і саме контроль з боку громадян й відданість державних службовців, ось, що може стати реальністю. Ви, напевне, згадали про "технократів", про керівників УЗ із зарплатою десь 5 тысяч доларів, але ні, система не працює, коли є виключення, не можна точково оптимізувати процеси, це не працює.

Кадри вирішують все, або 5 років до успіху

Я дуже поважаю досвід Еміратів, в першу чергу, за надання якісної освіти для громадян.

Існуюють визнані у світі стандарти навчання (зараз лідерами є західні ТОП ВНЗ), відтоді освітні парки американського університету, Гарварду, Стенфорду мають бути і в Україні. Немає бюджету? Не правда – у нас є бюджет на дотування корупціогенних державних підприємств і немає на запрошення професорів? Звісно – це питання бажання. За правильної моделі уже за 5 років з'явиться покоління фахівців не лише з правильними цінностями, але й реальними практичними знаннями та навичками. В такі ВНЗ можна потрапити як за державний кошт так і за власний чи за рахунок компанії (от і прибуток для навчального закладу).

Не може радянська система сформулювати цінності для нового громадянина – це абсурдно навіть у своєму формулюванні.

Працелюбність на населення

Я довго вивчала досвід "економічних чудес Сходу" і знаю, що мабуть основною запорукою успіху була працелюбність громадян, відданість праці, бажання бути корисним для суспільства. Звісно, радянська система реально мало стимулювала до щирої високоякісної роботи, зараз же прийшов час, коли підприємства платять кошти просто за присутність на робочому місці, чи за видимість роботи. Бізнес же прагне висококваліфікованих кадрів, активних, відданих, орієнтованих на результат. А без попереднього пункту, це складно й сама держава має трохи більше ніж раз на півстоліття реформувати трудове законодавство.

Національна візія

В цьому дискурсі, мабуть, важко говорити про комплекс антикризового менеджменту країни без свідомого розуміння національної ідеї, наших прагнень як народу, спільного розуміння та прийняття історії, спільного погляду в майбутнє. За ті, ж 5-10 років побудувати змістовні моделі можливо, так само як і побудована модель національного бренду позитивних ототожнень. Всі ці речі корелюють з економічним успіхом, а відтоді показником розвитку держави у світі.

Читайте также: Президент Румунії влаштував демарш щодо України через закон про освіту