Бути громадянином

Зараз з повною впевненістю можна сказати, що 20 сторіччя в Україні зокрема та й усьому комуністичному просторі загалом було покладене на те, щоб повністю знівелювати поняття громадянин, як таке. Просто спробуйте промовити це слово і прислухайтесь, які емоції воно у вас викликає. Ще й досі, таке звертання, має негативне емоційне забарвлення, та якщо вдуматись то будь-яка боротьба за свободу приречена на поразку, якщо відсутня воля громади і кожного громадянина зокрема.

Від античності й до сьогодні, бути громадянином - дуже важливо для кожного свідомого члена суспільства. Всяка боротьба проти самодержавства, в кінцевому рахунку, передбачає побудову громадянського суспільства, тому що в іншому випадку це не боротьба за свободу, а простий переворот зі зміною діючої особи, але не ситуації в цілому.

Для чіткішого розуміння потрібно зазначити, що і диктатура, і демократія - це лише спосіб досягнення цілей та вирішення тих завдань, що стоять перед суспільством. Досить яскраво це спостерігається в культурі до імперського Риму та, як не дивно, в ранній культурі Київської Русі. Багато в чому вони відрізняються та головний принцип працює в обидвох випадках. В мирний час все вирішує віче або сенат. В час війни вся повнота влади перходить до одного правителя – диктатора або князя. Причому і той і інший не є панами над народом а є слугами народу, тим специфічним інструментом, який допомагає йому вижити.

Що ж стосується права говорити на зборах, вибирати і бути обраним, то воно належало не всім і було предметом прагнення всього народу, адже бути громадянином і не бути громадянином це дві великі різниці. Переважна більшість людей бачила лише привілеї цілком забуваючи про обов’язки, які приходять разом з цими привілеями. Маючи право обирати ти отримуєш найважливіший обов’язок - думати, бо від твого рішення залежить не тільки твоя доля, але й доля решти суспільства, тих хто такого права не має. Саме така проблема постає перед нами зараз.

Повернемось на деякий час до 20 сторіччя. Суспільство яке мало стати раєм на землі стало тюрмою народів, в цій державі не могло навіть йти мови про якесь громадянське суспільство. Для кожної радянської людини слово товариш звучить набагато приємніше ніж громадянин, напевно тому, що коли до тебе звертаються, як до громадянина, це означає, що ти вже перестав бути товаришем, що для гомо совєтікус найстрашніше, тоді як звертання громадянин повинно викликати гордість, адже твоя думка має вагу і з нею рахуються. В Радянському ж Союзі думка окремої людини, що не співпадала з офіційною думкою більшості, не тільки була не важливою, але у переважній більшості випадків вважалась шкідливою й антирадянською, і це стосувалося будь-кого, починаючи від звичайного члена колгоспу і закінчуючи членом партії.

В наш цікавий і надзвичайно багатий на події час, ми забуваємо про важливість цього слова. Ми хотіли, щоб нашу думку почули. Ми піднялися і довели, що наше слово має силу і у вирішальний момент ми знову ховаємося в панцир товариша. «Я вже своє зробив…. - думаєте ви - тепер вже хай вони роблять…». Мушу вас засмутити любі друзі, ті хто так думає. Цього ніколи не станеться. Взявши привілеї пора брати й обов’язки, проявляти ініціативу, і перш за все забути, що хтось, щось за тебе або для тебе зробить. На перших порах буде тяжко, адже навіть за двадцять років незалежності ми не знищили в собі думки ніби все вирішується без нас. Печальний досвід того як хтось вирішує за тебе і привів нас до такого стану речей. У нас не має права на пасивність. Невже спромігшись скинути тиранію криміналу, ми зупинимось на півшляху і дамо всьому повернутися. Ці титанічні старання не повинні бути марними.

Зараз вже мало хто згадує про європейські цінності, а якщо й згадують то з оскоминою на вустах і при тому забуває що ми, українці в значній мірі приклалися до формування таких цінностей, адже перша конституція в світі належить перу Пилипа Орлика, гетьмана України. Новаторство такого закону було в тому, що він не домовлявся з монархом, якоїсь іншої держави, а формалізував зв'язок з джерелом своєї влади, тобто народом України. І хоч багато хто скаже , що він був гетьманом у засланні і ніякої реальної влади не мав, та все ж, шановні, ці новації стали прикладом для всіх хто прагнув до побудови кращого суспільства.

Європа в жодній мірі не ідеал, адже період формування держав там давно пройшов та все ж я вважаю теперішній стан унікальним шансом для України.

Ми маємо можливість використати все найкраще, що є в Європи в плані побудови держави та громадянського суспільства, та заразом уникнути тих підводних каменів, що зустрінуться нам на шляху. Такі заяви можуть викликати скепсис та хотілося б закінчити неодноразово провіреною останнім часом народною мудрістю: очі бояться а руки роблять, чого нам всім і бажаю.