"Війна забирає найкращих": історії ровесників відновлення Незалежності, які загинули за Україну

Цьогоріч їм би виповнилося 32 – як і відновленій незалежності нашої України. Вони мали багато мрії та планів на життя у вільній і мирній країні. Але 24 лютого 2022 року все змінилося. Вони взяли до рук зброю, щоб захищати рідну державу. І полягли в боях за її свободу. До Дня Незалежності розповідаємо історії захисників, які віддали за Україну найцінніше – свої життя.

Зверніть увагу "Хорони де хочеш, але щоб було місце для мене": історії воїнів, які загинули разом із синами

Павло Савчук

Захисник Павло Савчук з позивним "Паштет", загинув 6 лютого 2023 року в бою з окупантами за місто Бахмут на Донеччині. Наприкінці лютого воїну мало виповнитися 32 роки.

Павло народився в селі Мала Стружка Хмельницької області. Навчався у Малостружківській і Струзькій школах. Потім закінчив Державний податковий університет у місті Ірпінь. Жив у Києві. У мирному житті працював керівником відділення дистрибуційної компанії.

Під час повномасштабного російського вторгнення, на початку березня 2022, чоловік приєднався до лав захисників України. Став стрільцем 205-го окремого батальйону територіальної оборони Збройних Сил України. Після проходження підготовки вирушив на передову боротися проти окупантів.

Павло – життєрадісний і справедливий, сильний духом, лідер, з великим добрим серцем. Був справжнім другом і душею компанії,
– розповіли колеги загиблого.

"Пашка, ти наш Пашка.... Не сприймає цю сумну звістку ні розум, ні серце... Вічна світла пам'ять тобі, наш мужній Воїне! Ми вже безсилі зупинити твій політ... Прости нас... Щирі співчуття матері і всій родині, друзям…" – написала знайома Валентина.

Тіло захисника піддали кремації. У Павла залишилися мама і сестра.

Павло Савчук / Меморіал

Іван Самовюк

Молодший лейтенант Іван Самовюк, позивний "Сірко", загинув 25 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Давидів Брід на Херсонщині. Офіцер отримав осколкові поранення голови та шиї внаслідок ворожого обстрілу. У жовтні захиснику виповнився 31 рік.

Іван народився і жив у Києві. Навчався у столичній школі №82. Закінчив Національний авіаційний університет за спеціальністю "Електронні системи". Працював менеджером з продажу. Захоплювався фотографією, спортом. Професійно займався бігом. Був членом бігового клубу Squad UA Runners. Бігав півмарафони та марафони в різних містах України.

Під час повномасштабної війни Іван захищав Україну у лавах 137-го окремого батальйону морської піхоти, що у складі 35-ї бригади ВМС ЗСУ. Був командиром взводу, командиром штурмової групи.

Це людина з великої літери! Завжди усміхнений, добрий, порядний, готовий жертвувати собою заради інших. З початку повномасштабного вторгнення він хотів бути корисним на війні: щодня волонтерив, допомагав військовим, доглядав за ними в лікарнях, був донором крові. Після мобілізації мав намір зі зброєю нищити ворога, а не сидіти в тилу. Захоплювався військовою справою, схоплював усе на льоту, постійно вчився нового, називав свою роботу "найкращою у світі". Побратими з гордістю відгукуються про свого командира. Згадують, що він піклувався про кожного бійця,
– розповіла дружина офіцера Інна.

"Сірко" був людиною з великим серцем, найдобрішим і найчеснішим. Завжди приходив на допомогу. Його всі любили і поважали! Попри різні життєві обставини на його обличчі завжди була посмішка! Він прожив коротке, але дуже насичене життя", – додала рідна сестра Альона.

"Знову втрата серед хлопців, з якими ділили килим… 11 років разом займалися боротьбою… Вічна пам'ять, Герою!" – написав олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби Жан Беленюк.

Поховали Героя на Алеї Героїв Лук‘янівського кладовища в Києві. Вдома на Івана чекали батьки, сестра, дружина і син.

Іван Самовюк / Меморіал

Олексій Чубашев

Капітан Олексій Чубашев, позивний "Рекрут", загинув 10 червня 2022 року в бою за місто Сєвєродонецьк на Луганщині. Офіцеру було 30 років.

Олексій народився у Пологах Запорізької області. Жив у столиці. Навчався в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. У 2015 році закінчив Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Журналістика". З 2015 році служив у лавах ЗСУ та Центральній телерадіостудії Міноборони. Був автором програми "Рекрут.UA", керівником "Армії FM" та Військового телебачення України. У 2021 році звільнився в запас. Займався власними проєктами.

Однак після 24 лютого 2022 року повернувся до ЗСУ. Захищав Україну у складі 8-го окремого полку ССО, брав участь в обороні Київщини. Згодом став командиром групи в Інтернаціональному легіоні Головного управління розвідки Міноборони України.

Часто реально соромно за себе. Бо об'єктивно треба було краще готуватися до цього двіжа. Та визнаю, в якийсь момент розслабився. Почав жити ніби Росії немає поруч. Моя помилка. Але впевнений, більшість українців її не допустять знову. Як і я. Хочу вірити, що цьогорічний урок історії ми таки засвоїмо на генетичному рівні. Слава Нації,
– писав Олексій на своїй сторінці.

"Ти був незручний. Зі своєю думкою. Із сотнею запитань. З норовливим характером. Біля тебе я вчилась. І ти вчився. Ти був для мене не просто підлеглим. Чомусь завжди тобі приділялась більша увага. Бо я бачила в тобі потенціал. І ти його мав. Перше військове реаліті "Рекрут.UA". Ніколи не забуду, як ти прийшов з цією ідеєю, ти горів нею. Ти жив армією. Ти професійно виріс зі студії. І міг робити багато корисних речей на ТБ. Але 24 лютого ти обрав інший шлях. Замінив камеру на зброю і пішов воювати. В цей час в тебе народився син. І в переписці ти поділився цією історією. Я спитала, чи вдалося побачити малюка. Ти відповів: поки "не на часі". Ти був патріотом. Сильним духом. Мужнім. І водночас люблячим чоловіком і батьком. Я пишалася тобою. Ти реально був мені трохи ріднішим за всіх інших. Спочивай з миром, Воїне. Тебе нам дуже не вистачатиме", – написала колега і подруга загиблого Яна Холодна.

Поховали офіцера на Байковому кладовищі в Києві. В Олексія залишились дружина Юлія та двоє дітей: Данієла і Теодор. Син народився 2022 року, батько встиг побачити його лише раз.

Олексій Чубашев / Меморіал

Олександр Созанський

Капітан Олександр Созанський, позивний "Рагнар", загинув 17 лютого 2023 року в бою з окупантами поблизу міста Часів Яр під Бахмутом на Донеччині. Життя 31-річного офіцера обірвав ворожий мінометний обстріл.

Олександр народився в місті Самбір Львівської області. Закінчив Національний університет "Львівська політехніка", паралельно навчався на військовій кафедрі Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Ріс у патріотичній родині, мав активну громадянську позицію. Саме тому з початком російсько-української війни 2014 року Олександр пішов на фронт добровольцем, його сестра обрала для навчання військовий ВНЗ, а батьки зайнялися волонтерством. Спочатку Олександр воював у складі добровольчих підрозділів, а з 2018 року став військовослужбовцем ЗСУ. Разом із побратимами офіцер виконував бойові завдання на території АТО/ООС.

Під час повномасштабної війни "Рагнар" командував ротою вогневої підтримки "Heavy Weapons Company", що у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. За час служби офіцер був нагороджений бойовою відзнакою Головнокомандувача "Хрест Хоробрих" та орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Брат брав участь у запеклих боях у Вознесенську, Лисичанську, прикритті форсування Сіверського Донця, контрнаступальній операції на Харківщині. Історію, яку щодня героїчно та відважно писав командир Олександр, – маємо пам‘ятати… 
– розповіла сестра полеглого воїна Уляна, яка також стала офіцером ЗСУ.

"В одному з інтерв’ю Олександр казав, що воїн живе доти, доки його пам’ятають. Сьогодні кожен із нас може зробити так, щоб відважний офіцер, справжній патріот, наш політехнік – Олександр Созанський – жив вічно. Ми дякуємо йому за взірець життя, вартого наслідування, і щиро співчуваємо його рідним і близьким. Вічна пам’ять і слава Герою!" – зазначили у НУ "Львівська політехніка".

Поховали Героя у рідному місті. В Олександра залишилися батьки, сестра і кохана дівчина.

Олександр Созанський / Меморіал

Дмитро Пролесковський

Військовослужбовець Дмитро Пролесковський загинув 11 січня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Воїну був 31 рік.

Дмитро народився в селищі Нижньогірський в українському Криму. Навчався там у навчально-виховному комплексі "Школа-гімназія" №3. Потім закінчив Національний аерокосмічний університет імені Миколи Жуковського "Харківський авіаційний інститут". Працював у сфері ІТ. З 2022 року жив із родиною на Львівщині.

Коли почалася повномасштабна війна, Дмитро вирішив стати на захист України. Приєднався до складу 4-ї окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського ЗСУ. За особисту мужність, виявлену при виконанні бойових завдань, чоловік був нагороджений нагрудним знаком "За зразкову службу".

Нещодавно ми втратили друга, вірного прихильника кажанів і природи в цілому. Дмитро Пролесковський пішов добровольцем до лав ЗСУ та загинув на війні, захищаючи нас від російських окупантів. Він був дуже сміливою людиною з чіткою громадянською позицією. Разом з дружиною Дашею боровся проти незаконних вирубок у Харкові, підтримував організації, що опікуються охороною тварин, сортував сміття. Дмитро й Даша були одними з перших волонтерів нашого Центру, з того часу багато допомагали в реабілітації рукокрилих взимку та випускали врятованих тварин з нами навесні. Так боляче, що війна забирає найкращих своїх громадян, котрі могли б ще багато корисного зробити для суспільства,
– написали в організації Ukrainian Bat Rehabilitation Center.

Поховали Дмитра у Львові на Личаківському цвинтарі. У нього залишилися дружина, брат та батьки.

Дмитро Пролесковський / Меморіал