Місто вільних людей: історія Дружківки

Козацьке прикордоння

У середньовіччі землі північного Донбасу були частиною Дикого поля, з 17 століття тут починається активний процес колонізації степу: виникають козацькі поселення –  хутори та слободи, а сам регіон отримує нову назву Слобідська Україна або Слобожанщина.

До теми Історія Слов'янська: сіль, козаки та вакцина від "руського міру"

Одним з таких поселенців був напівлегендарний козак Дружко, який заснував на березі річки Кривий Торець бекет, тобто передову сторожу (нині це територія смт Олексієво-Дружковка, що є частиною Дружківської громади).

До речі, Олексієво-Дружковка – б атьківщина видатного українського правозахисника Олекси Тихого. Нині ім'я Тихого носить знаменитй проспект, що сполучає 5 міст Донбасу – і є найдовшим у Європі – понад 50 кілометрів.

Зруйнований росіянами внаслідок обстрілів 30 серпня 2022 року Палац спорту у Дружківці / Фото з соцмереж:

 

Подробиці життя козака Дружка невідомі, крім того, що жив він у першій половині 17 століття. Проте, ім'я його у тих краях було загальновідомим набагато пізніше.

У 1781 році у "Відомостях про землі Катеринославського намісництва" Дружківка згадується як стародавнє поселення українських козаків, й особливо зазначається, що це запорожці, а не слобідські козаки.

Це перша відома письмова згадка про містечко. Нині ця дата вважається часом заснування Дружківки й навіть вибита на пам'ятнику козакові Дружку. Монумент встановили у 2008-му році вдячні нащадки, змішавши до купи грішне й праведне. Ще один монумент легендарному засновнику міста встановлять у 2019 році на Соборній площі.

 

 

Історія поселення на місці на північно-східних схилах Донецького кряжа біля злиття приток річок Кривого Торця та Казенного Торця не обмежується 1781 роком і є більш давньою.

У 17 та 18 століттях ці землі були пограниччям та подекуди – ареною запеклих боїв.

Місцеві краєзнавці пропонують вважати часом виникнення поселення 1711 рік – час провального для петра першого Прутського походу, який, щоб врятувати життя, мусив віддати ці землі османам.

У 1768 році в районі Дружковки було розбито велике татарське військо (схоже, в ньому були не лише кримці, але й ногайці, полські конфедерати та французи), а в наступному тут пройшла кіннота калги-султана Шахбаз-Герая –   це був останній в історії вдалий набіг кримських татар.

Український край

Московити за ці перемоги відплатили у своєму стилі. Після російської окупації Криму загроза від кочовиків для імперії зникла, також стали непотрібними козаки, їх позбавили власних земель і зробили рабами (закріпачення почалося 1797 року за указом імператора палва першого), а колишня козацька старшина перетворилась на старосвітських поміщиків.

Тоді ж московити заселяють колишні землі запорожців переселенцями з Київщини, Харківщини та Чернігівщини. Новими їх господарями стають пани Шидловські, Аршенєвські, Аннєнкови та інші.

Переписи місцевого населення або "ревізії", складені наприкінці 18 століття, чітко вазують, що жили у цих краях українці:

• Іваненко, Петренко,Опанасенко, Артеменко, Григоренко, Василенко, Іваненко, Михайленко, Прокопенко, Петрусенко, Семененко, Мироненко, Антощенко, Кондратенко, Тарасенко, Грищенко, Кузьменко та інші, що виникли від власних імен.
• Значна частина прізвищ від виду занять власника прізвища –   Гончаренко, Крамаренко, Шинкаренко, Коваленко, Кравець, Кравченко, Шевченко, Мірошниченко, Кушніров, Кожуховський, Ткач, Ткаченко, Бондаренко, Писаренко, Погрєбняков, Колісниченко, Скляренко, Скляр, Тесленко, Бориниченко та інші.
• Прізвища з місця походження — Литвиненко, Харківській, Татарченко.

Також відомо ім'я "отаманів" – голів поселень. В Олексіївці це Яків Шпак, в Олександрівці — Федір Співаченко. Після введення кріпосного права назву "отаман" змінить назва "сільський староста".  

Залізниця

Новий імпульс регіону дав капіталізм. У другій половині 19 століття на сході України відбувається промислова революція, яка кардинально змінює пасторальні пейзажі Слобожанщини. Рушійною силою прогресу стала Курсько-Харківсько-Азовська залізниця, у 1870-му на мапі з'являється станція "Дружківка".

Станція Дружківка / Архівне фото початку 20 століття

Свою назву вона отримала від сусіднього селища –  нині Олексієво-Дружківка, що було на відстані 6 кілометрів. За кілька років тут починає працювати перше підприємство –  цукровий завод графа Борисова. Поступово станція росте та перетворюється на невеличке робітниче поселення, а згодом –  на потужний промисловий центр.

На вигідне розташування, логістику, легкий доступ до сировини та дешеву робочу силу звернули увагу французи та почали будувати в околицях Дружківки свій промисловий хаб. Французи будують тут чавуноливарний і сталеливарний завод, у 1894 році в Дружківці було задуто першу домну. Торецький (від назви річки) металургійний завод став одними з найкращих в російській імперії й спеціалізувався на виробництві залізничних рейок.

Читайте також Історія Краматорська: життя міста, Україна та швейцарський "хрещений батько"

Нині про часи промислової революції на Донбасі нагадують будинку кінця 19 –  початку 20 століття, а також французький цвинтар у Дружківці, де поховані робітники та адміністратори металургійного заводу.

Трохи пізніше конкуренцію французам створили бельгійці, що відкрили у Дружковці Торецький сталеливарний і механічний завод, що також виробляв обладнання для заліз­ниці.

Радянська окупація

Надприбутки іноземних капіталістів у Дружківці та розвиток Донбасу взагалі перервала Перша світова війна, а революція кардинально змінила правила гри.

Після повалення царизму у Дружківці багато разів змінювалась влада (місцеві краєзнавці називають число 22). Поселення, в якому проживали майже 15 тисяч людей, отримало статус міста (пізніше більшовики цього статусу Дружківку позбавлять і повернуть лише за 20 років –  у 1938-му).

Після встановлення більшовицької окупації нова влада заходилась відбудовувати промисловий хаб та збільшувати його потужності. У 1929 у Дружківці стартувало будівництво метизного (болтового) заводу, у жовтні наступного року він вже почав роботу. У 1936 році завод було названо на честь комуніста та комсомольського діяча Олександра Косарєва, що вважається засновником товариства "Спартак".

Косарєв був вірним сталінцем, любив яскраве життя на широку ногу та нещадно таврував усіх "ворогів", а тому не потрапив у перші хвилі репресованих, побувши їх викривачем, втім, страти не уник –   у 1939 році його стратили, звинувативши у якомусь злочині проти "партії". Труп сталінського сатрапа спалили, а рештки скинули у спільну могилу на одному з московських кладовищ.

За рік до цього ім'я Косарєва зникло з назви підприємства й він став Дружковським метизним заводом. Підприємство існує й в наш час, виробляє болти, гайки та інші важливі для мостобудування та машинпрому деталі.

Метизний завод разом з відновленими металургійними підприємствами став локомотивом розвитку Дружківки. У 1938 році поселення отримує статус міста обласного підпорядкування. На той час у Дружківці проживало понад 30 000 людей.

Друга світова принесла Дружківці великі руйнування. Вже 22 жовтня 1941 року радянську окупацію змінила німецька. Значна частина мешканців міста евакуювалася разом з промисловими підприємствами вглиб СРСР, втім, багато мешканців змушені були залишитись.

Фальсифікатор історії Де, як і чому Путін набрехав у скандальній статті

Понад 1100 мешканців Дружківки були вбиті нацистами, ще 1214 були відправлені на примусові роботи до Німеччини. Місто було остаточно звільнено від німців лише 6 вересня 1943 року.

Вперше місто звільнили 6 лютого 1943-го у ході так званої операції "Стрибок", яка завершилась катастрофою та важкими втратами для Червоної Армії під тиском танків Манштейна.

Після війни Дружківка повернула собі статус важливого промислового міста на Донеччині. Тут були збудовані нові підприємства та повернулися з евакуації старі.

Більшість населення Дружківки становлять українці. Перепис населення вже часів Незалежності (2001) показав, що в місті мешкає 75 тисяч людей, з них понад 64% українців і 32% росіян або русифікованих. На початку 20 століття на роботу на заводи Дружківки переїхало чимало етнічних росіян. Також за часів радянської окупації на Донбас прибувало чимало мешканців росії, щоб замістити знищених у роки Голодомору та репресій українців.

На жаль, станція Дружківка грала велику роль у сталінському геноциді українства – була перевалочною базою для вивезення вкраденого у селян зерна та депортації людей.  

Казус "русского міра"

Незаперечним фактом є те, що роки русифікації Донбасу далися взнаки. Перепис 2001 року вказує, що менше третини мешканців Дружківки вважали українську мову рідною. Натомість 70% говорять російською.

Попри це ставати частиною "руського міру" у Дружківці не захотіли. У 2014 році у місті з'явилися бойовики Безлєра. Міська влада заховалася або зайняла вичікувальну позицію. Натомість місцеві мешканці самоорганізувалися та створили загони самооборони –  вони не дозволили "сєпарам" стати повновладними господарями міста та змусили рахуватися з собою.

Завдяки цьому вдалося уникнути більших жертв і масштабних грабунків, а також врятувати багатьох заручників, що їх взяли у полон терористи. На жаль, за кілька місяців у місті бойовики наробили чимало лиха, втім, його масштаби могли бути значно більшими.

Читайте також Жертва "дружби народів": історія Сєвєродонецька

Самооборона міста ініціювали таємні переговори, в результаті яких бойовики залишили Дружковку, коли почався наступ ЗСУ та добровольців. Місто вже 6 липня 2014 повернулося під повний контроль України. Таким чином воно уникло руйнувань, а місцеві мешканці – г еноциду та інших соціальних експериментів прихильників "руського міру".

Життя Дружківки після окупації – дивіться відео: 

 

Про злочини російських терористів нагадує старенький будинок у центрі міста –  у дворі біля Дружківської міськради двоповерхова будівля 1892 року була офісом царської жандармерії, НКВС, гестапо.

У 1980-ті роки у цих застінках очікували суду відомі українські дисиденти Олекса Тихий і Микола Руденко, а в 2014 році терористи "днр" облаштували тут свою "комендатуру", а насправді –  катівню.

Після звільнення міста місцеві активісти облаштували у будинку ​​Музей Спротиву Українського Донбасу окупаційним режимам "Дружківська катівня", щоб розповісти правду про злочини проти українців.

Дружківка "базує":

 

У 2022 році до Дружківки знову повернулася війна. Місто зустріло її з твердим переконанням, що окупант більше ніколи не буде тут володарювати, а тому –  нехай йде за відомим курсом "руського воєнного корабля".

Битва за Донбас визначає долю Путіна, Росії і України – дивіться відео: