Економічне самогубство: як Україна страждає без промполітики

Такі дані наводять аналітики GMK Center в своєму дослідженні "Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України", повідомляє "Обозреватель".

Необхідність розробки і впровадження промислової політики за останні роки істотно зросла у зв'язку з глобалізацією, посиленням конкуренції на світових ринках, потребою пристосовуватися до змін у світових ланцюжках, створення додаткової вартості та ін.

В таких умовах зростає роль держави, яка за допомогою безлічі різних інструментів і заходів може ефективно стимулювати розвиток тієї чи іншої галузі, сприяти використанню конкурентних переваг і захищати внутрішній ринок від засилля імпортної продукції.

До інструментів розвитку промисловості і захисту внутрішнього ринку, які найчастіше використовуються, відносяться:

– фіскальні інструменти (податкові пільги);

– стимулювання або обмеження зовнішньої торгівлі (експортно-імпортні тарифи і квоти, субсидування експорту);

– прямий вплив держави (цінове регулювання, держзакупівлі, преференції для придбання продукції місцевого виробництва);

– фіскальні інструменти (гранти, відшкодування витрат, пільгові кредити, гарантії, списання боргів і ін.).

Найпопулярнішими інструментами є гранти та відшкодування витрат. Також широко використовують кредитування і податкові пільги. Разом з тим багато заходів є непублічними і багатоцільовими або не мають конкретної мети.

Ключовим інструментом промполітики є інвестиційна політика. Левова частка промполітики розвинених країн передбачає ті чи інші заходи стимулювання інвестицій.

Найбільш часто використовуваними серед фіскальних інструментів можна назвати зниження або звільнення від податку на прибуток (26%), митних платежів (20%) і ПДВ (14%). Серед фінансових інструментів найпопулярнішими є гранти (12%), виділення землі або зниження витрат на оренду (6%) і пільгові кредити (6%).

Нічого з перерахованого вище в частині стимулювання розвитку ГМК, крім експортного мита на брухт, в Україні немає. Обмеження імпорту в Україну представлено тільки двома антидемпінговими митами: проти безшовних труб з Китаю (2014 рік) і проти арматури з РФ (2018 рік). У той час, як проти металургійної продукції з України діють 30 антидемпінгових заходів.

Антидемпінгові заходи в усьому світі виступають одним з основних інструментів промислової політики, але Україна займає одне з останніх місць в світі за ефективністю вирішення торговельних суперечок. Середній показник виграних антидемпінгових справ у України складає 17%. У той час як у РФ – 25%, Туреччини – 46%, Бразилії – 32%. Навіть у Китаї, проти якого проводиться максимальна кількість розслідувань, відсоток виграних справ становить 27%.

Також можна констатувати, що промполітика в Україні відсутня як така. Міністерство промислової політики ліквідували ще в 2014 році, а його функції передали департаменту промполітики Мінекономрозвитку, який належним чином не займається стратегією розвитку промисловості.

При цьому ГМК – найважливіша галузь української економіки. Її внесок в економіку в 2018 році можна охарактеризувати такими цифрами:

– частка в ВВП з урахуванням суміжних галузей – 12%;

– частка в експорті – 29%;

– частка у вантажоперевезеннях через морські порти – 40% і по залізниці – 34%;

– частка в капітальних інвестиціях в промисловості – 14%;

– частка у фонді оплати праці – 11,5%.

Величезний вплив ГМК надає і на суміжні галузі: 1 грн в металургії створює 4,8 грн додаткової вартості, а одне робоче місце – 2,6 у суміжників.

Формалізована промислова політика в ГМК потрібна Україні з багатьох причин, головні з яких – для планомірного розвитку галузі на нові технологічні уклади, завоювання своєї частки на експортних ринках і використання конкурентних переваг у вигляді наявності власної сировини і дешевої робочої сили.

Головний висновок – Україна потребує промислової політики. Без цього країна не зможе забезпечити зростання економіки в найближчі 5-10 років, гарантувати збільшення експорту і зарплат в галузі, а також впевнений регіональний розвиток. І, навпаки, відсутність виразної промислової стратегії рівносильно "вбивству" національної економіки і майбутнього громадян України.