Навіщо "реформують" ціни на газ: зрозуміло про складне

Як формується ціна на газ

Найбільш стривожено нову звістку про підвищення тарифу на газ сприйняли власники приватних будинків, які використовують блакитне паливо для обігріву своїх осель. Цієї зими для них залишалася удвічі менша ціна — 3,6 гривень за кубометр. Звісно, за умови, якщо вони спалюють за місяць не більше 200 кубометрів газу. Тепер же для будь-якого покупця палива встановлювалася єдина, "ринкова", ціна — 6,879 гривень за кубометр.

Цікаво, що для деяких споживачів (зокрема, мешканців багатоквартирних будинків, які користуються газовими плитами) тариф навіть упав. Усю зиму вони пройшли за найвищою ціною — 7,188 гривень за кубометр. Тепер же цей показник знижується на 30 копійок.

Алгоритм формування ціни доволі простий. Україна отримує газ на німецькій розподільчій станції NCG, де його ціна складає 185 доларів (4 942 гривень) за 1 000 кубометрів (4, 942 гривень за 1 кубометр). Із урахуванням вартості транспортування, розподілення та націнки постачальника (НАК "Нафтогаз") його ціна зростає до 6,879 гривень за 1 кубометр. Це ринкова ціна на газ.

Згодом у Національній комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, підготували українцям новий сюрприз: тарифи на опалення зростуть на 75-90% із 1 липня. Але це не додаткове підвищення: у НКРЕ, услід за рішенням уряду, підготували офіційну директиву щодо підняття тарифів.

Плата за опалення для всіх підіймається тому, що багатоквартирним будинкам і окремим приватним тепло постачали державні компанії. Вони всю зиму також отримували газ за зниженою ціною — 3,6 гривень за кубометр. Тепер і тут встановлюється ціна у 6,879 гривень за кубометр.

"Страшне" підвищення

По декількох днях соціального обурення у НКРЕ поспішили запевнити, що рішення підняти тарифи на тепло на 75-90% — лише проект. Але особливо сподіватися, що ініціатива буде скасована або переглянута, не доводиться. Так логіка дворічного підвищення цін на газ говорить, що цей, останній крок, Україна має пройти.

З іншого боку, зміна тарифу є запорукою продовження співпраці із Міжнародним валютним фондом. Зрозуміло, що для будь-якого українського уряду зараз кредити від цієї організації є чи не єдиним шансом на збереження стабільної ситуації в Україні. Тому у Кабміні погоджуватимуться на вимоги МВФ. Однією із них було підвищення тарифів до рівня ринкових.

Інша річ, що українці із середніми виплатами нині витрачають близько 15% доходів на оплату комунальних послуг. Якщо врахувати, що підвищення цін на газ потягне за собою і зростання тарифів на гарячу воду та електроенергію, можна прогнозувати збільшення цієї частки на 5-7%. Така ж частка відрахувань є й у бюджетах громадян країн ЄС: від 17% до 29% вони витрачають на комунальні плати.

Натомість варто пам’ятати, що громадянин країни ЄС витрачає на харчування від 15% до 30% своїх доходів, коли ж в українців ці показники коливаються на рівні 60-80%. Зрештою, 2015 року, за даними ООН, кожен третій громадянин України жив за межею бідності. А як повідомляє міністерство соціальної політики, на травень 2016 року у нашій державі майже 5,5 мільйонів родин користувалися субсидіями на сплату за комунальні послуги (очікується, що ця кількість збільшиться до 7-7,5 мільйонів сімей).

Якщо врахувати ці показники, то тези про "вбивчий ефект" нових тарифів не видаються надто перебільшеними.

Підвищити не можна знизити

Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар вважає, що мета "Нафтогазу" у підвищенні тарифів як компанії, що постачає паливо, логічна. Але нелогічна поведінка українського уряду, який має соціальні зобов’язання.

Ми 20 років уникали підвищення тарифів до рівня ринкових цін. І жорстоко за це покарані. Із точки зору лібералізації ринку, це правильний крок. Але не роблять іншу важливу дію — не створюють конкурентний ринок енергетичних послуг,
— пояснив експерт.

За словами Михайла Гончара, за умов існування декількох компаній, які надавали б газ населенню, тарифи природньо були б нижчими, а якість послуги для споживача — вищою.

Інакшими словами, підвищення тарифів на газ — невідворотна, але й необхідна річ. З одного боку, цей крок створює передумови для демонополізації ринку газу в Україні та покращення обслуговування населення у цій сфері. З іншого, у кінцевому результаті це вигідно громадянам. Адже раніше левову частку сплати за газ компенсувала держава. Тобто, із грошей платників податків. Можна сказати, що тягар відшкодування ціни на газ все одно лягав на плечі споживачів.

Описані принципи лягають в основу зобов’язань, що бере на себе Україна у реформуванні газової сфери перед Європейським Союзом, відповідно до Угоди про асоціацію (Директиви 2009/72/EU та 2009/73/EU). Так наша держава приєднується до загальноєвропейського процесу реформування ринку газу: надання безперешкодного доступу до цієї послуги всіх користувачів та створення рівних умов для конкуренції різних постачальників палива та його транспортерів, незалежно від країни реєстрації чи капіталу.

Зрештою підвищення тарифів продиктоване й російською агресією. Збільшення ціни на газ вже змусило українців удвічі скоротити його споживання. Це, у свою чергу, дозволило не купувати паливо у Росії. Щоправда, цей процес останнім часом опинився під загрозою: новоспечений міністр енергетики Ігор Насалик нещодавно заявив, що не виключає можливості купівлі газу в російської сторони у невеликих об’ємах. Михайло Гончар стверджує, що за таких умов говорити про енергетичну незалежність України буде складно. На його думку, важливо протриматися цей рік без газу "зі сходу".

Чи дасть газова реформа результат

Реформування газової сфери за європейським зразком і подолання давніх українських проблем надмірного споживання палива та неефективної цінової політики у сумі мали б зробити із цієї галузі привабливий економічний проект.

Але наразі цей процес блокується кількома факторами. З одного боку тут — популістські заяви про зниження тарифів на комунальні послуги, на яких окремі політичні сили заробляють політичні бали. З іншого боку, перешкодою стають хижацькі економічні апетити тих, хто впливає на роботу газової галузі у країні.

Роль уряду у цій сфері незмінна — це ставленики фінансово-промислових груп. Вони відповідають за щонайдовше збереження монополії певних осіб на паливо та його продаж,
— так прокоментував процес реформування сфери Михайло Гончар.

Відтак уряд сьогодні балансує між соціальним невдоволенням, необхідністю отримувати грошові транші від МВФ і зберігати виключний вплив на енергетичну галузь. Залежність від першого фактору веде до популістських (читай, порожніх) рішень. Залежність від другого фактору не веде абсолютно нікуди, адже сліпе слідування вимогам МВФ не створює стратегії розвитку економіки, а лише забезпечує латання фінансових дір. Залежністю від третього фактору українські чиновники грішили останні чверть століття.

Але, так чи інакше, процес реформування із великим гальмуванням, триває. І, що найголовніше, він вже невідворотний: прийняті законодавчі зміни та тиск європейських партнерів змушують українських чиновників шукати моделі змін. Щоправда, пошуки поки й залишаються пошуками: реальних кроків із дерегуляції ринку газових послуг і приходу на нього нових компаній не зроблено.

Для того ж, аби зміни стали гарантованими, а дерегуляція проходила разом із підняттям тарифів, потрібен соціальний тиск на владу. Звісно, складно щось протиставити енергетичним бізнес-інтересам великих підприємців. Але інакше у (цивілізованої) України немає шансів.