Україні потрібен капітальний ремонт, і не тільки доріг

Свого часу, коли Україні було 20, я в одному інтерв'ю порівняла її з такою собі молодичкою – загалом симпатичною, але не дуже розумною, яка легковажно віддається на поталу різним пройдисвітам, розчаровується і шукає собі когось іншого, хто влаштував би її життя. Проте й зауважила, що 20 років – це такий вік, коли все ще можна змінити.

Читайте також: Що гальмує економічний розвиток України: думка експерта

"Так далі жити не можна" – було головним рефреном Майдану. І от, нарешті, наша молодичка взялася, начебто, за розум і почала у занедбаній оселі такий довгоочікуваний ремонт. Кожен знає і розуміє, що життя під час ремонту важке, іноді навіть нестерпне – коли бухає у вуха, пилюка лізе в очі, постійно доводиться шукати гроші і, здається, кінця тому ремонту не буде. Єдине, що тішить і надихає – це те, що потім оселя стане набагато кращою.

От тільки останнім часом все виникає підозра, що замість капітального ремонту, який конче потрібний (бо погнили перекриття, підлога загрожує провалитися, грибок у ванній, сантехніка вже ні до біса не годиться, а таргани вже, здається, утворили свою "народну республіку" ) хочуть обмежитися ремонтом косметичним – щось підфарбувати, гнилі стіни заклеїти шпалерами, щось завісити фіраночками, ну, а таргани – вони ж їдять потроху. Головне – щоб без радикалізму, бо за капітального підходу до перетворень надто багато доведеться викинути на смітник, а воно ж "своє", звичне…

Якщо конкретніше – цілком очевидно, що Україна потребує ремонту радикального – зламу олігархічно-кланового економічного та соціального устрою та створення сучасної конкурентної економіки та багатопартійної системи європейського зразку. А це, в свою чергу, неможливо без радикальних перетворень в правоохоронній, судовій та податковій системі, без чого не зрушити корінну ваду українського устрою – всеохоплюючу корупцію. А без заміни корупційних опор, без знищення корупційних тарганів оселя, кінець кінцем, стане непридатної для нормального життя.

І ключове питання – а чи здатні ті робітники, які зараз займаються ремонтом, на капітальні перетворення? Чи таки хочуть щось трошки зафарбувати, щось завісити і на тому ремонт зупинити? Питання поки відкрите. Зрештою, треба згадати і нагадати – а хто з власник тої квартири? Всі ми. І, мабуть, нам треба більше опікуватися оселею, де ми живемо і будемо жити.

Дуже не хочеться через кілька років знову писати про "молодичку", яка вже буде не така й молода, але ще не зовсім розумка і вже стане зовсім не симпатична.

Автор: Ірина Бекешкіна. Джерело: Новое время

Читайте також: Окуповані міста і досі чекають на Україну: вірш про життя на Донбасі