Онучі: слово, яке знали українці, коли ще обходилися без шкарпеток

Що означає слово "онучі", про його походження розповідаємо з посиланням на "Горох".

Дивіться також Не "толчьонка": як по-українськи назвати картопляне пюре 

Що таке "онучі"?

Є слова, які звучать так, ніби прийшли до нас із давньої казки чи історичного роману. Одне з них – "онучі". Його можна зустріти у творах українських класиків, почути в народних піснях або в розповідях про козаків. А ще не так давно, років 10-15 тому, його знав кожен військовий. Та що ж воно означає?

Словники нам дають пояснення, що онучі – це довгі смуги тканини, якими обмотували ноги замість шкарпеток. Їх надягали під постоли, чоботи чи інше взуття, щоб захистити ноги від натирання, холоду й вологи.

• Дід ретельно намотав онучі перед далекою дорогою.

• Козак узув чоботи поверх онуч.

• За онучу збили бучу. (прислів'я).

Звідки походить слово "онучі"? Мовознавці вважають, що слово "онуча" походить ще з праслов'янської мови. Його пов'язують із дієсловом "обгортати", "обмотувати". І це цілком логічно, адже головне призначення онуч – саме обгорнути стопу й гомілку тканиною.

Зауважимо, що це слово знають у російському варіанті – "портянкі" (в однині – портянка). Проте українською словом "портянка" називають сукно з основою з конопляних ниток, а не шматок тканини для обмотування ніг. А прізвище "Портянко" походить від діяльності – майстер, що виготовляв конопляне сукно.

Онуча – це одне з тих слів, які майже без змін дійшли до наших днів із глибокої давнини. Втім, слово має ще два значення в однині.

Онуча чи "гонуча" (у деяких діалектах) – так називають шматок  старої, брудної тканини, ганчірку:

• Що було вночі, того не бачила й ніч; не проглянула вікна, затиканого онучами і дрантям замість вибитих шибок. (Іван Багряний).

А змінивши наголос – онуча́ (внуча́ чи унуча́), ви отримаєте назву родичів – дітей своїх дітей.

Яка роль онуч в українській культурі?

Онучі були звичним елементом одягу українських селян, чумаків і козаків. Їх надягали під постоли, чоботи та інше взуття, адже вони добре захищали ноги від натирання, холоду й вологи. Саме тому онучі часто згадуються в українській літературі. Наприклад, у повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" та творах Панаса Мирного вони є невіддільною деталлю повсякденного селянського вбрання.

Гуцули в онучах та постолах. Ворохта, початок ХХ століття. Фотограф Ян Ярошинський (знимка з приватного архіву Мартіна Поллака) / https://report.if.ua/istoriya/142062/

Українці виготовляли онучі переважно з лляного полотна влітку та з вовняної тканини взимку. Але намотувати їх слід правильно, інакше тканина збивалася в складки та натирала ноги.

Хто служив у радянській армії, пам'ятає, що правильне намотування онучі – перше і найнеобхідніше вміння. Особливо – намотувати її за секунди: по-особливому загорнути тканину і покласти на чоботи. У разі бойової тривоги солдати застрибують у взуття, автоматично надягаючи онучі.

Схема намотування онучі / ukr.media 

Однак онучі – це зовсім не винахід військових ХХ століття. Їхня історія налічує понад тисячу років: спочатку смуги тканини намотували на ноги разом із постолами та іншим традиційним взуттям, а згодом вони стали невіддільною частиною військового спорядження в багатьох країнах Європи аж до ХХІ століття. Та й українська армія відмовилася від онуч для солдатів лише восени 2007 року. Хоча і сьогодні цей лайфхак стає у пригоді військовим.

Популярність онуч пояснювалася їхньою практичністю. Їх можна було зробити майже з будь-якої тканини, вони швидко сохли, добре вбирали вологу, довше служили, ніж шкарпетки, а якщо промокали чи протиралися, їх достатньо було просто перемотати. Правильно намотані онучі захищали ноги від натирання, краще зберігали тепло й не потребували складного догляду. Саме завдяки простоті, надійності та довговічності вони століттями залишалися незамінною частиною побуту мандрівників, селян і військових.

Тож онучі – це не просто шматок тканини, а частина українського побуту й історії. А свої слова допомагають краще зрозуміти, як жили наші предки, і зберігають пам'ять про речі, які колись були звичними для кожної оселі.