Financial Times: відзначення річниці смерті Сталіна показує 2 обличчя сучасної Росії

Михайло Калік вважає 5 березня 1953-го року своїм другим днем народження. Це свято він не забуває відзначати ось уже 60 років, вітаючи з ним друзів по ГУЛАГу телефоном чи піднімаючи разом з ними чарки в якомусь ресторані.

6 десятків років тому Михайла та інших в’язнів табору Озерлаг викликали на замерзлий плац, щоб повідомити, що помер вождь СРСР.
"Наглядач схлипував і наказав всім зняти шапки", - каже Калік. – "Але нам ледь вдавалося стримувати радість. Більшість тихо раділа".

В інших таборах новина про смерть Сталіна порушила звичний порядок. Георгій фон Зігерн Корн, ув’язнений у Караганді (там змушували працювати на шахтах), пригадує, що прокинувшись 6 березня, він ніяк не міг знайти очима у натовпі охоронців коменданта. А вартові табору несподівано стали дуже ввічливими. Крім того, вони виглядали якимись здивованими і розгубленими.

Інші громадяни Радянського Союзу 5 березня 1953-го через радіо почули, що "безсмертне ім’я Сталіна завжди житиме в серцях радянських людей та всього прогресивного людства".

Цьогорічна річниця смерті Сталіна вказала на тріщину в російському і пост-радянському суспільстві, з якою досі не можуть дати ради. В цілому засуджений як жорстокий тиран, Сталін також виявився тим, за ким сумують колишні радянські громадяни.

Калік, який згодом став знаним режисером і зараз живе в Ізраїлі, з цієї нагоди цитує Лермонтова: "Россия - страна рабов, страна господ".
"Люди наводять аргумент", - розповідає Михайло Калік, - "що за Сталіна вони боялися. Знаєте, божевільних теж бояться, бо вони непередбачувані. По-моєму, це не причина ставати божевільним".

Анна Ахматова, чий чоловік помер в ГУЛАГу, чий син поневірявся по таборах 14 років, з приводу смерті Сталіна написала, що "зустрілося 2 Росії: одна - яка пішла в тюрму; інша - яка відправила в тюрму".

Видається, що ці дві Росії дивляться одна на одну і до сьогодні. Політолог Маша Ліпман переконана: нині два різних погляди на Сталіна мають приблизно однакову кількість прихильників.

Одні стверджують, що Сталін – тиран, якого потрібно засудити за смерті мільйонів. Інші щиро вірять, що Сталін – розумний та владний керівник, який виграв війну проти Гітлера. Що найцікавіше – у свідомості багатьох росіян протилежні погляди поєднуються.

Згідно з даними дослідження Фонду Карнегі, у Грузії, батьківщині Сталіна, 45% опитаних вважає лідера СРСР диктатором. Тим часом в Росії рейтинг Сталіна постійно росте – і цей ріст особливо помітний після приходу до влади Путіна (2000-й рік).

Московське соціологічне агентство "Левада-центр" оприлюднило дані опитування, згідно з яким кількісь тих, хто оцінює Сталіна "швидше позитивно, ніж негативно" зросла з 27% у 1994-му до 45% у 2011-му.

За словами Лева Гудкова, президента "Левада-центру", позитивна оцінка Сталіна є наслідком провалів у демократизації Росії. Гудков також зазначає, що Путін спеціально маніпулює іміджем Сталіна - це забезпечує певне алібі його спробам вибудувати сталеву "вертикаль влади" в Росії.

Справжнє ставлення Путіна до Сталіна складно зрозуміти: президент Росії критикує чи не критикує радянського лідера залежно від аудиторії, перед якою виступає. Це саме за президентства Путіна скорочена версія Солженіциного "Архіпелагу ГУЛАГу" була включена у шкільну програму – ту саму, згідно з якою Сталіна в підручниках з історії іменують "ефективним менеджером".

Проявляти сталінофілію в Росії можна не боячись наслідків. Останній приклад: Волгоград на кілька днів в році повертатиметься до старої назви, Сталінград, – буцімто у пам’ять про жертв Другої світової та на честь битви у цьому місті, яка мала переломне значення в ході війни.

Михайло Калік каже, що 20 років тому він радів розпаду Радянського Союзу, бо був щиро переконаний, що це кінець диктатурі. Зараз він розуміє, наскільки помилявся. "Я сподівався, що ми перейшли на нову сторінку історії... Тепер бачу, що ми гортаємо сторінки назад".