Forbes: Всередині розуму Едварда Сноудена

5 червня американець, агент ЦРУ Едвард Сноуден почав зливати у ЗМІ інформацію про те, як саме Агентство національної безпеки США моніторить через інтернет особисті справи громадян. Сноуден забезпечував технічну підтримку роботи Агентства, тож поширював інформацію, на якій базувалася його робота.

Виявилося, що спецслужби використовують спеціальну комп'ютерну програму PRISM, яка дає можливість вести стеження за будь-яким акаунтом.

Фактично, Сноуден відкрив державну таємницю. Тож все, що залишалося 30-річному колишньому спецагентові - втікати з країни, поки його не схопили колишні колеги. За розголошення секретів уряду Сноуден може потрапити у тюрму на довічне.


Сьогодні чоловік переховується. Він попросив про притулок в Еквадору ( де, до речі, отримав притулок інший "герой" розсекречення інформації, Джуліан Ассанж), а доїхати туди планує через Росію, Китай, Кубу і Венесуелу. Ці країни висловили Сноудену підтримку, тож на їх території його не схоплять американські спецслужби.

Тим часом у світі почалися гарячі суперечки про те, які права має і не має влада, коли мова йде про особисту інформацію. Уряд США стверджує, що завдяки PRISM було попереджено теракти та злочини, а люди, яких підозрювали в зв'язках з терористичним організаціями, не змогли в'їхати у США. Його опоненти кажуть, що це все одно не рятує від всіх терактів (згадаймо, наприклад, Бостон цього квітня), а от натиснути на будь-якого громадянина і змусити його робити щось проти волі, коли маєш його особисту інформацію, - легше.

Особа Сноудена теж викликає чимало питань. Є безліч припущень про те, ким є колишній агент ЦРУ, і для чого він розповів про секретну програму.

Медіа дали йому нік "Інформатор" (Whistleblower) - і виглядає, що саме з такою назвою Сноуден залишиться в пам'яті.

Американський журнал Forbes теж спробував зрозуміти, ким же є Едвард Сноуден: героєм чи нарцисом? Повний переклад матеріалу Девіда ДіСальво "Всередині розуму Едварда Сноудена":

Медіа не знають про Сноудена нічого

Звинувачений Агентством з питань національної безпеки інформатор Едвард Сноуден зараз у бігах, а медіа покірно буксують у питанні, ким він є.

Адміністрація Обами стверджує, що він зрадник. Вона невтомно працює на те, щоб ми сприймали дії Сноудена як загрозу національній безпеці. Хоча він не продав секрети іншим урядам, адміністрація каже, що він винний в шпіонажі і обіцяє затягати його по повній в судах.

Інші бачать Сноудена як героя з совістю, який повідомив нам про чи не найпідступнішу програму внутрішнього шпигунства у США, тим самим збуривши дискусії про крихкість приватності сьогодні.

Незалежно від того, чию сторону ви займаєте, варто себе запитати: що змушує таку людину, як Сноуден, яка займає високу посаду, "зливати інформацію"?

Він рятівник?

Згідно з тезами професора політичної психології С. Фреда Алфорда, "рятівник" - це той, чия мотивація - врятувати інших від неминучого горя. Класичним прикладом є будь-хто на привілейованій урядовій посаді, який відкриває план про геноцид.

Рятівник відчуває обов'язок діяти, щоб запобігти чомусь, що, на його думку, є неправильним. Найважливіше, що у рятівника є голос совісті, який просто не дає йому залишитися збоку.

Геноцид, звісно ж, екстремальний приклад. Однак він вдало ілюструє позицію, що рятівник хоче врятувати інших від фізичної чи моральної небезпеки.

Якщо взяти до уваги ці тези - Сноуден рятівник?

Можливо. Його інтерв'ю - якщо, звісно, приймати їх за чисту монету, - показують його бажання відкрити американцям очі на той факт, що уряд зловживає владою. Розкриваючи можливість Агентства з нацбезпеки безперешкодно збирати особисту інформацію про громадян США, Сноуден діяв (або ж думав, що діє) від імені потенційних жертв. З якими навіть не знайомий.

Сноуден - нарцис?

Чимало людей припускають, що такі, як Сноуден, прагнуть всесвітньої слави. І готові для цього використати будь-яку нагоду, незалежно добра вона чи погана.

Справжні нарциси (зараз будуть перелічені риси за Довідником стандартних діагнозів) мають завищену увагу до себе. Вони переконані, що моральні та етичні правила - для всіх, але не для них. Або ж для них вони діють в якийсь особливий спосіб. Вони бачать себе, як постійний виняток з правила. Слава, можливо, і не є кінцевою метою нарциса, однак привертати увагу до себе він точно любить. З того, що ми зараз знаємо про Сноудена - можна зробити висновок, що він нарцис?

Можна, але якщо проаналізувати всі наслідки його вчинку (навіть якщо уряд його не звинуватить у шпіонажі), важко повірити, що Сноуден бачить себе над правилами. У найкращому разі йому доведеться все життя переховуватися від найсильнішого у світі уряду, при цьому він вже ніколи не зможе знову приїхати у США.

Сноуден розкрив урядові таємниці, знаючи, що це тягне кримінальне покарання незалежно від цінності того, що він відкрив. Він знав про наслідки. І давайте не забувати, що він був добре оплачуваним спеціалістом, що жив на Гаваях. Невже справжній нарцис, якому ще і 30 немає, ризикне своїм добробутом, щоб стати інтернаціональним втікачем?

Сноуден - людина, що хотіла вирізнитися?

Питання нарцисизму можна зняти, але "інформаторові" не обов'язково бути нарцисом, щоб хотіти залишитися в історії. Скільки людей осмислено роблять щось таке, що впливає на культуру?

Крихітна меншість досягає аж такого рівня впливу. Тому можна припустити, що Едвард Сноуден переслідував ціль стати спецагентом, який змінить хід історії. Це виглядає переконливішим аргументом, ніж нарцисизм, бо той, хто прагне історичного визнання, знає, що далеко не всі його сприймуть добре (швидше за все, більшість сприйме погано), - і приймає це.

Повертаючись до питання, що може змусити людину змінити забезпечене життя на довічне переслідування урядом. Жага свого місця в історії, вчинок, який ніколи не забудуть, - чим не привід?

А що нам взагалі дає вчинок Сноудена?

Мотивація Сноудена - дуже багатостороння. І мабуть, він сам не знає всіх причин, які ним керували. Зрештою, хто з людей взагалі це знає досконало? Ми, мабуть, ніколи до кінця не зрозуміємо всіх мотивів агента, однак вже можна бути певним, що уряд США змінить свій підхід до збору конфіденційної інформації. Хіба це погане досягнення Сноудена?

До речі, спецслужби, мабуть, ще роками будуть битися над питанням, що ж рухає людьми, які готові на вчинки а-ля Сноуденів. Чомусь вони вірять, що на такі питання існують відповіді.

Для решти ж нас питання постає не таким глобальним. Поки топ-агенти безперешкодно роблять з конфіденційною інформацією що йому чи їй заманеться, нам треба визнавати: якби не висококваліфіковані інформатори, ми б не мали надійних засобів, щоб оцінювати прозорість наших лідерів (в якій вони постійно клянуться). А це, погодьтеся, означає чимало.