Гетьман Полуботок і таємничі статки: чи справді ми є нащадками скарбів на мільярди доларів

Стільки легенд і міфів, як про скарби Полуботка, мабуть, в історії України немає навколо нікого іншого. Причому залучені в історію разом з Україною Російська імперія, Велика Британія, Франція, Радянський Союз і навіть Міжнародний валютний фонд. А з чого усе почалося і чим закінчилося, якщо взагалі закінчилося, розбирається у спецпроєкті "KOBLEVO. Твоя історія" 24 Канал.

Вивчайте історію з KOBLEVO – українським брендом №1 серед молоді. Коньяки та бренді KOBLEVO – гармонійний смак у поєднанні з сучасним дизайном.
KOBLEVO. Твоя історія!

Хто такий Павло Полуботок та як він здобув свої фантастичні статки

Гетьман Павло Полуботок – історична особа, військово-політичний діяч кінця XVII – початку XVIII століть. Окрім державницьких досягнень, Полуботка пам'ятають завдяки легендарним скарбам, які, за переказами, він накопичив впродовж життя. Та щоб зрозуміти, як і чому так склалося, почати розповідь варто з короткої біографії.

Коли Полуботок народився – ми точно не знаємо, історики вказують приблизний рік – 1660. Це сталося на хуторі козацько-старшинської родини на території Чернігівського полку Війська Запорізького (нині це Черкаська область) – козацької держави, створеної фактично гетьманом Богданом Хмельницьким за кілька років перед тим. Батьком Павла був Леонтій Полуботок, який обіймав посаду Чернігівського полкового писаря. Вже тоді він отримав від гетьмана Брюховецького перші маєтності й згодом почав скуповувати собі все нові землі.

Павло Полуботок / Фото Shutterstock

Ще з юності Павло мав талант до військової справи та гостре відчуття справедливості (про це ми ще згадаємо згодом). А здобувши чудову освіту в Києво-Могилянській академії, чоловік почав будувати перспективну кар'єру у Гетьманщині. І все б чудово, аж раптом ні з того ні з сього у 1690 році гетьман Лівобережжя Іван Мазепа звинувачує Павла та його батька, який перейшов на сторону опозиції, у державній зраді! 

Тоді на користь гетьманської скарбниці конфіскували більшу частину родинних маєтностей Полуботків, але 30-річний Павло якось уник покарання. І, о диво, вже через рік Мазепа "потеплішав серцем" до чоловіка, і той дуже швидко почав відновлюватися у статусі та статках.

Ось тут мала б бути історія, як Павло Полуботок набув свої фантастичні скарби, але ні – наступні 10, а то й 15 років його життя оповиті темрявою. Відомо лише, що Павло одружився, мав п'ятеро дітей та дуже активно займався, як би зараз сказали, бізнесом із нерухомістю.

Далі відбуваються нові дива: у 1703 Мазепа за "значні, широкі та поважні заслуги" повертає Полуботку частину раніше відібраних маєтностей, а в 1705 робить його чернігівським полковником. Які це були заслуги та з чим пов'язані такі кар'єрно-майнові стрибки – невідомо.

Мазепа повернув Полуботку частину родинних маєтностей / Фото Shutterstock

Знову ж таки – здається, чоловік мав би тепер прожити спокійне та сите життя. Але Північна війна (1700 – 1721) перекреслила будь-які плани. У 1708 році український гетьман Іван Мазепа став союзником шведського короля Карла ХІІ та виступив проти російського царя Петра I. Й це, без сумніву, була епохальна подія.

Адже царат на ту мить був практично впевнений, що українців вдалося підкорити повністю, що їхнього прагнення до свободи більше не існує, що воля їхня зламана, і вони зі схиленою головою робитимуть усе за наказом російських панів. Мазепа чітко сказав Петру: "Русскій воєнний корабль, іді…". Та це вже інша історія, про яку ми розповідали раніше.

А що ж Полуботок? А Полуботок не підтримав свого гетьмана. Тут теж історія складна. З одного боку, на момент виступу Мазепи Полуботок фізично перебував посеред російського війська, яке виступало проти шведів, тож публічне приєднання до гетьмана було б самогубством. З іншого боку, Петро наказав терміново провести козацьку раду та обрати нового гетьмана, якого цар затвердить. І на цю раду Полуботок прибув одним із перших, адже був серед головних претендентів на перемогу. Про щось це та й свідчить.

Тим часом війська Меньшикова за наказом розгніваного Петра фактично знищили столицю Мазепи Батурин та вбили там чи не 15 тисяч мирних городян. І Полуботку, якщо він і вагався, вже могло видатися, що іншого шляху й немає.

Та історія знову пішла не так, як собі Полуботок думав. Серед двох людей, висунутих козацькою старшиною, російський цар обрав стародубського полковника Івана Скоропадського. Той став гетьманом, а Павлу натякнули, що він "надто хитрий" і може "уподібнитись Мазепі". А проте відкрито Петро І вирішив Полуботка не ображати й подарував йому кілька сіл. Правду кажучи – кілька десятків. Тож, вочевидь, необрання гетьманом пішло радше на користь.

Петро І подарував Полуботку кілька сіл / Фото Shutterstock

Очевидно, "хитрим" Полуботок справді був, бо вже на початку 1720-х він став, можливо, навіть найбільшим землевласником Лівобережжя. Не кажучи вже про дуже успішні копальні, а також горілчаний, тютюновий, зерновий та сольовий бізнеси. Про нього почали гуляти чутки у "пшонка-стайл": про гігантські колекції картин, унікальних книг, ікон, інкрустованої діамантами зброї та багато іншого. Золотих вбиралень наче не було, але подейкували, що статків у Полуботка було більше, ніж у польського короля.

Можна було б щасливо доживати віку, чоловікові вже перевалило за 60. Але Полуботок же мав трохи авантюрний характер. Тож коли у 1722 помер гетьман Скоропадський, Павло радо скористався нагодою відновити "історичну справедливість". Козацька старшина обрала його наказним гетьманом.

Чому "наказним"? Річ у тім, що Петро І так і не затвердив повноваження Полуботка, адже взагалі мав намір перетворити Україну на Малоросію – себто на типову частину Всеросійської імперії (ось таку назву вигадав Петро у 1721 році замість Московського царства). А керувати усіма українськими справами мала Малоросійська колегія, яку й заснували у 1722. А увійшли до неї, ясна річ, московити – офіцери з окупаційних військових частин.

Насправді Павло Полуботок за цих обставин намагався щось зробити – якось врятувати вольності козацтва та Гетьманщину. Проводив податкову, судову, адміністративну реформи, домагався в імперського Сенату скасувань якихось антиукраїнських актів тощо. Але у 1723 з невдалого перського походу повернувся Петро І, першою справою начхав на посольство Гетьманщини, а другою справою розширив повноваження Малоросійської колегії.

От приблизно із цього місця починається легенда – легенда про незліченні скарби Полуботка.

Таємничі скарби Полуботка: скільки це в грошах сьогодні та де вони сховалися

У 1723 році Павло Полуботок, розуміючи, що навколо відбувається, вирішив якось врятувати свої статки чи бодай їхню частину. Природно, що в одній корзині всі яйця тримати сенсу не було. Тож він, за легендою, зробив так: трохи цінностей закопав під своїм родинним маєтком, ще якісь частини – під іншими маєтками, трохи сховав десь у Європі.

А також – увага – за посередництва одного із своїх синів поклав у банк британської Ост-Індської компанії 200 тисяч золотих монет чи не найвищої проби (за іншою версією, просто дві бочки золота на загальну вагу приблизно у півтори тонни) на невизначений термін та до запиту. Річні відсотки, як на той час, були дуже відчутними – за різними даними, від 4 до 7,5.

200 тисяч золотих монет було вкладено у банк британської Ост-Індської компанії  / Фото Shutterstock

Отже, як кажуть деякі дослідники цієї непростої теми, станом на 1991 рік у Банку Англії (правонаступник Ост-Індського) лежало в еквіваленті чи то 16 мільярдів фунтів стерлінгів Полуботка, чи то аж 16 трильйонів. Та навіть перша сума – просто фантастична. Для розуміння, це приблизно чотири річні бюджети України 1992 року.

Очевидно, Полуботок розумів, що сам вже цих грошей не побачить (так і сталося, його заарештували того ж року – за, не повірите, зв'язки з вигнанцем Пилипом Орликом, секретарем Івана Мазепи), тож у заповіті вказав: що вклад, що відсотки від нього мають право забрати тільки безпосередні нащадки. Але не будь-коли, як їм заманеться, а тільки тоді, коли Україна буде незалежною. При цьому чотири частини скарбу (80%) належить віддати українській державі, і ще одну п'яту – спадкоємцям Павла. Як вам таке? Дуже красива історія, еге ж?

Настільки красива, що за скарбами Павла Полуботка почали полювати одразу ж. Ні, навіть не після його смерті – ще й до. І ці полювання оповиті міфами не менш рясно, ніж самі скарби.

Кажуть, Петро І особисто катував гетьмана у Петербурзі, аби той виказав, де сховав гроші. Навіть на хитрощі йшов – присилав священника, аби той через сповідь вивідав таємницю. Тому, подейкують, Полуботок розповів, що його багатство заховане в дуже таємному місці, захищеному страхітливими прокляттями. Хай там як, а через рік Полуботок помер, так нічого царю (тоді вже – імператору) не сказавши. А Петро І був настільки роздратований, що через місяць і сам собі помер.

Далі – ще цікавіше. Скарби Полуботка не давали спокою й наступникам першого імператора. Офіційні запити щодо грошей у Британії робили фаворит Петра І Олександр Меньшиков, фаворит Катерини ІІ Григорій Потьомкін, але марно. Імперські шпигуни перекопали усі маєтки Полуботка в Україні, але начебто нічого й не знайшли, а якщо щось і знайшли – те, за давньою московською традицією, вкрали.

Ще, кажуть, у 1908 році нащадки Полуботка якось зібралися докупи та делегували спеціальне посольство до Британії. Мовляв, ось ми, Полуботки, віддайте гроші. Британці начебто були й не проти, але мали провести чи то звірку, чи то розслідування, яке затягнулося настільки, що Російська імперія припинила існування. І тільки у 1922, якраз у рік створення СРСР, Полуботкам сказали британці, що виплата таких грошей просто знищить місцеву економіку. Окрім того, Українська ССР не є незалежною державою, заявили у Лондоні. І тут, в принципі, не заперечиш, наші землі справді були в більшовицькій окупації.

Сьогодні половина британського внеску Павла Полуботка з відсотками – це 250 тонн золота / Фото Shutterstock

СРСР теж мав якісь претензії на золото Полуботка, але Друга світова війна прикрила цю тему. У 1947 Союз підписав угоду, в якій відмовився від усіляких грошових претензій до Британії щодо вкладень Полуботка, враховуючи допомогу цієї країни радянській державі під час війни на сотні мільйонів фунтів стерлінгів. А в 1986 у новій угоді СРСР відмовився взагалі від усіх фінансових претензій, які могли бути до 1939 року.

Поновилися спроби розпитати британців про скарби Полуботка одразу після здобуття Україною Незалежності у 1991. Але жодні офіційні чи неофіційні спроби та контакти якогось "вихлопу" не створили.

Ще можна згадати сплеск уваги світових ЗМІ у 2007 – хтось почав писати, що до України повертають половину британського внеску Павла Полуботка з відсотками, а це, мовляв, 250 тонн золота. Зрештою, інформація виявилася фейком.

Також у 2016 українська преса написала, що житомирські копачі бурштину знайшли скриню, в якій були "217 паперових векселів з датою 1703 року, кілька старовинних мап, кореспонденція, перстень, 71 царська золота монета та печатка" самого Павла Полуботка. Дехто не звернув увагу, що джерело опублікувало замітку 1 квітня. І ось так виникла нова цікава історія.

Ще одна сучасна легенда такого ж неясного походження стверджує, що якось співробітники Міжнародного валютного фонду повідомили уряд України, нібито золото Полуботка знайшли в 1991 році в одній з колишніх резиденцій гетьмана біля Марселя у Франції. Скарби оцінили у 400 мільярдів доларів, а гроші ці начебто перебувають на балансі МВФ.

Загалом – упродовж багатьох років численні мисливці за скарбами та чесні історики намагалися розкрити правду про легендарні скарби Полуботка. Але маємо сказати, як би хотілося іншого, що станом на сьогодні остаточних доказів існування таких скарбів так і не знайшов ніхто. А проте легенда живе й продовжує захоплювати уяву людей по всьому світу. Адже мовиться про спадок у мільярди доларів для всіх українців.