"Працюйте, брати": на Херсонщині та Харківщині російські командири кидають підлеглих та тікають

За даними джерел 24 каналу в українських спецслужбах, останні кілька місяців генерали та штабні офіцери загарбницької армії намагалися перебувати якомога далі від фронту – аби убезпечити себе від ураження української артилерії. Це суттєво знижувало можливості оперативного керування військами, адже подекуди підрозділи країни-агресора перебували на позиціях, не маючи ніяких наказів, окрім як "триматися та не відступати".

Дивіться також На підмогу розбитим підрозділам на Харківщину росія перекинула 18-річних строковиків

Жодного вчасного реагування на будь-які зміни на лінії зіткнення російські генерали не демонстрували. Крім того, "покинутість" військ з боку вищого командування регулярно призводило до того, що серед окупаційних підрозділів не було ніяких злагоджених дій. Артилеристи стріляли по позиціях мобілізованих із Донбасу, не розуміючи, що відкривають вогонь по своїм, протитанкові підрозділи розстрілювали власну бронетехніку.

Офіцери на місцях почали тікати у тили

• Контрнаступ Сил оборони України у рази погіршив ситуацію на фронтах для окупантів. Адже велика кількість угруповань, яку генерали фактично покинули на лінії зіткнення, опинилася відрізаною від постачання. Це стосується як батальонно-тактичних груп на Харківщині, так і на Херсонщині.
• Залишені без підвозу боєкомплектів, їжі та подекуди навіть зв'язку із людьми, які мають приймати рішення та віддавати накази, російські загарбники почали розуміти, що смерть прийде за ними у будь-якому випадку.
• Це розуміння прийшло спершу до молодшого офіцерського складу, який гинути на війні в Україні взагалі не збирався. Тож сержанти, лейтананти та капітани вирішили масово користатися своїм становищем та почали тікати з передової. Подекуди із собою командири навіть забирали рації та документи особового складу.

Через це окупанти, бойовики та мобілізовані на деяких ділянках опинилися у максимально скрутному становищі. Адже генерали про них вже давно забули, а керувати підрозділом під час наступу ЗСУ банально не було кому. Це призвело до швидкої втрати загарбниками передових підрозділів, які складалися з мобілізованих на Донбасі, а також подекуди до втечі кадрових ординців путіна.

Спроби загарбників заткнути дірки вмотивованими та тренованими десантниками також подекуди не були успішними, але вже не через відсутність командування як такого, а через неадекватність штабних офіцерів, які геть не володіли інформацією про ситуацію на передовій.

Саме через такі провали у російській обороні на Херсонщині утворилися чималі прогалини. Командири взводів, що перебували на другій лінії оборони, почали скаржитися у штаби на те, що генерали мають врятувати їх життя, бо "в армії не вистачає офіцерів". Дезертирство командування нижчої та середньої ланки для армії росії – звичайна справа. Тож на Півдні опинилося чимало підрозділів, яких взагалі кинули напризволяще.

Проте, на жаль, це не означає, що оборона загарбників повністю знищена. Рядові контрактники, строковики та бойовики розуміють, що їм нема куди відступати, бо загородзагони у російській орді ніхто не скасовував. Тому загарбницькі війська подекуди опинилися у справжньому оточенні: з одного боку їх штурмують бійці ЗСУ, а з іншого – розстрілюють свої. Через це супротив українському війську подекуди є просто шаленим.

На Харківщині поспіхом згортають штаби

Не менш поганою для "ваньок" є ситуація на Харківщині, де штабні офіцери не можуть зрозуміти, чи їм керувати військами та якось "рятувати" ситуацію, чи згортати діяльність командних пунктів та стрімко передислоковувати їх подалі від фронту. Зрозуміло, що ризикувати власним життям всілякі полковники та підполковники разом із генералами аж ніяк не збираються, тому подекуди у штабах російських військ на Харківщині достатньо тривожно.

Командування в Куп'янську та Ізюмі почало віддавати накази про підготовку свого виїзду за межі України. Якщо ситуація для вищого командування погіршиться, то вони гелікоптерами втечуть подалі, але залишать своїх підлеглих "стояти на смерть за росію".