"Харків – перша столиця": як народився цей міф і кому було зручно роками його підживлювати

У ній є революція, боротьба за владу, радянська пропаганда і пам’ять, яку десятиліттями підлаштовували під потрібний наратив. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Як з'явилася теза "Харків – перша столиця України"?

Назва "перша столиця" давно прилипла до Харкова так міцно, ніби це написано не в пізнішій політичній пам'яті, а в самій кам'яній кладці міста. Але якщо прибрати емоційний туман, ось що ми маємо – Харків справді був столицею Радянської України у 1919 – 1934 роках, проте не "першою столицею" України як держави. Цей штамп народився з радянської історичної упаковки, а не з безперервної української державної традиції. Харків отримав символічний титул не тому, що "першим" вийшло на фінішну пряму державотворення, а тому, що так зручніше було подати політичну історію у потрібному світлі.

Щоб зрозуміти, чому так сталося, варто згадати контекст початку ХХ століття. Після революцій 1917 року на території України змінювалися уряди, кордони й центри влади. Центральна Рада працювала у Києві, далі були гетьманат Павла Скоропадського, Директорія УНР, більшовицькі структури, а також низка альтернативних адміністративних центрів у вирі громадянської війни. Тобто сама логіка епохи була про конкуренцію різних влад, кожна з яких намагалася встигнути записати себе в історію першою, правильною і головною.

Харків фактично став столицею Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) у грудні 1919 року (юридично це сталося пізніше, у конституції 1929 року), коли більшовики закріпили там свою владу. І тут почалася нова сторінка – місто стало адміністративним центром Радянської України на півтора десятиліття, а згодом – зручним символом для історичної політики. І, власне, правда у тім, що словосполучення "перша столиця" відсилає саме до першості радянського етапу, замовчуючи інші форми української державності, які існували раніше і мали власні столиці, насамперед Київ.

Більшовицькій владі потрібен був центр, який добре підходив би для нової політичної архітектури. Харків у цей сенс укладався ідеально – великий індустріальний вузол, потужне робітниче середовище, близькість до російського кордону і відносно безпечні умови для контролю над Україною у період, коли Київ ще залишався нестабільним політичним полем. Місто стало не лише місцем роботи урядових структур, а й вітриною нового режиму. Його вулиці, установи, преса і культурні інституції поступово перетворювалися на декорацію радянської легітимності.

Міф про Харків як "першу столицю" досить легко пояснити: дивіться відео kyiv_word

У такій системі координат міф про "першу столицю" працював як дуже зручний інструмент. Він не просто підкреслював значення Харкова, а й вбудовував українську історію в радянський маршрут – мовляв, справжня державність тут почалася саме тоді, коли сюди прийшли більшовики. Це був витончений пропагандистський хід. Він дозволяв зменшити вагу Києва як символу тисячолітньої політичної традиції та виставити Харків початком нової, нібито прогресивної епохи.

Такі наративи не живуть самі по собі. Їх підживлюють книги, шкільні програми, ювілейні заходи, музейні тексти, міські екскурсії та офіційна риторика. Коли одне й те саме словосполучення повторюють десятки років, воно починає жити окремо від первинного змісту. А радянська влада була дуже впертою у всіх своїх видах пропаганди.

Що з Харковом було насправді та чому це важливо сьогодні?

Вигода Харкова для більшовиків була багатошаровою. Для радянської влади це місто як "перша столиця" зручна була тим, що воно ніби починало історію української державності з чистого аркуша. Це дозволяло розмити попередні українські проєкти незалежності й подати їх як хаотичні, тимчасові або маргінальні. Для міста ж це давало престиж – статус столиці завжди працює як магніт для ресурсу, кадрів, архітектури, культурних інституцій і пам'яті.

За особистою директивою Йосипа Сталіна столицю УСРР таки перенесли до Києва у 1934 році – оскільки після жахливих репресій та Голодомору 1932 – 1933 років більшовицький режим вирішив, що остаточно залякав українське суспільство і більше можна не боятися національного опору киян. Та при цьому Харків не втратив свого символічного капіталу – навпаки, він почав жити ще й у дзеркалі ностальгії. Мовляв, тут була "перша столиця", отже місто має особливу роль у національному пантеоні.

Цікаві факти про поневіряння "столиці" більшовиків та до чого тут Харків: дивіться відео spr_ist

Це, безперечно, так і є. Але справжня історична картина складніша за будь-який пропагандистський слоган. Українські столиці змінювалися залежно від політичної ситуації, війни, окупації, внутрішньої боротьби та міжнародного тиску. Київ був столицею на ключових етапах української державності значно раніше за харківський радянський період. Тому називати Харків "першою столицею" без уточнення – це, по суті, виривати один фрагмент із довгої та драматичної мозаїки й видавати його за весь малюнок.

У цьому й полягає головна пастка міфу – він не просто неточний, він ще й декому надто зручний. При тому під його блискучою поверхнею губляться і Центральна Рада, і УНР, і гетьманський Київ, і загалом уся складна траєкторія української боротьби за державність. Натомість залишається один сильний образ – та саме через це він так добре прижився.

Після 1991 року цей штамп не зник. Його й далі використовували у туризмі, локальному брендингу та публічній мові, бо він легко продається і добре працює на емоцію. Але сучасна історична доброчесність вимагає іншого – не повторювати формулу, а пояснювати, що за нею стоїть. Харків був столицею Радянської України у певний період – це факт, Харків був "першою столицею України" – це вже інтерпретація, яка потребує контексту.

Міф про Харків як "першу столицю" не зник повністю і, ймовірно, ще довго житиме на побутовому рівні. Але його статус змінився – сьогодні це вже не незаперечна істина, а спрощення, яке варто розбирати на запчастини. Чим більше суспільство знає про реальний історичний контекст, тим менше шансів у таких штампів підміняти пам’ять.

Історія Харкова не стає менш величною від того, що в неї прибрали більшовицький блиск. Навпаки, вона лише виграє – справжнє місто сильніше за міф, а справжня пам'ять завжди цікавіша за лозунги. І найчастіше найкращий спосіб полюбити минуле – не повторити красиву формулу, а чесно перевірити, чи вона взагалі відповідає правді.