Темний бік святості на тлі мільйонних пожертв: чому лікарі жахалися притулків Матері Терези
Для мільйонів людей у всьому світі ім'я цієї тендітної черниці, Матері Терези, стало абсолютним синонімом безкорисливого милосердя та найвищої християнської любові. Проте за цим глобальним культом була й інша, моторошна реальність, яка змушувала досвідчених західних медиків здригатися від жаху.
У стінах знаменитих індійських притулків Матері Терези пацієнтам не надавали базової медичної допомоги, а їхні передсмертні муки називали священним даром. Сучасні міжнародні розслідування зірвали ореол непогрішності з цієї історії, оголивши жорстоку філософію, де стражданню поклонялися більше, ніж зціленню. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Чому світила світової медицини називали притулки Матері Терези камерами тортур?
Коли у 1994 році доктор Робін Фокс, редактор одного з найавторитетніших медичних журналів світу The Lancet, відвідав головний притулок Матері Терези "Нірмал Хрідай" (Nirmal Hriday) у Калькутті, він очікував побачити зразок паліативної допомоги. Натомість британський фахівець став свідком сцен, які більше нагадували середньовічний лазарет, ніж заклад догляду кінця ХХ століття.
У своєму розгромному звіті, опублікованому у тому ж році, Фокс констатував повну відсутність алгоритмів діагностики та, що шокувало найбільше, відмову від використання сильних анальгетиків. Пацієнтам із термінальними стадіями раку, які кричали від нестерпного болю, давали лише аспірин або ібупрофен. Сильні знеболювальні були суворо заборонені – і не через брак коштів, а через свідому політику ордену.
Цю жахливу картину доповнило масштабне дослідження 2013 року, проведене канадськими вченими Сержем Ларів'є (Serge Larivée), Керол Сенешаль (Carole Sénéchal) та Женев'єв Шенар (Geneviève Chénard) з Монреальського університету. Проаналізувавши майже три сотні міжнародних документів, дослідники дійшли висновку, що місії Матері Терези були радше місцями для агонії, ніж для лікування.
Умови антисанітарії вражали – шприци промивали під звичайною холодною водою і використовували повторно для десятків пацієнтів, що в епоху поширення ВІЛ та гепатиту було справжнім злочином проти епідеміологічної безпеки. Хворих на інфекційні недуги клали поруч із тими, хто мав неінфекційні захворювання, прирікаючи останніх на неминуче зараження.
Що найгірше, рішення про життя і смерть приймали черниці без жодної медичної освіти. Вони керувалися не протоколами лікування, а релігійним фанатизмом – і пацієнтів, яких можна було врятувати, до професійних лікарень не відправляли, а залишали помирати на жорстких розкладачках. Для Матері Терези взагалі фізичний біль не був симптомом, який треба усунути, а інструментом духовного очищення, "поцілунком Христа", що наближав страждальця до Бога.
Яку неприємну правду варто знати про Матір Терезу: дивіться відео _BAKAI
Куди зникали мільйони доларів пожертв, поки хворі кричали від нестерпного болю?
Найбільший парадокс імперії "Місіонерок милосердя" полягав у її фінансах. Орден отримував колосальні вливання з усього світу – світові лідери, голлівудські зірки, великі корпорації та мільйони звичайних людей жертвували астрономічні суми на допомогу бідним. Проте ці гроші дивовижно оминали самі притулки, і загалом фінансові потоки організації були абсолютно непрозорими.
Попри сотні мільйонів доларів на таємних банківських рахунках, у притулках не було ні сучасного обладнання, ні професійних лікарів, ні навіть достатньої кількості їжі для хворих. Британсько-американський журналіст Крістофер Гітченс (Christopher Hitchens) у своєму документальному фільмі "Ангел Пекла" 1994 року та книзі "Місіонерська позиція" 1995 року безжально викрив цю лицемірну систему.
Гітченс довів, що Мати Тереза не була подругою бідних – а була подругою бідності. Адже ще у 1981 році вона публічно заявляла: "Є щось прекрасне в тому, як бідні приймають свою долю, як вони страждають, немов Христос на хресті. Світ багато здобуває від їхніх страждань". Ця дивна теологія виправдовувала утримання притулків у стані навмисної, штучної злиденності, створюючи ідеальну телевізійну картинку для залучення нових пожертв.
Але найвищий ступінь цинізму проявився тоді, коли здоров'я самої Матері Терези похитнулося. Коли вона потребувала медичної допомоги через проблеми із серцем, то не лягла на брудну розкладачку у своєму калькуттському притулку, щоб лікуватися аспірином і молитвою. Ні, вона користувалася послугами найдорожчих, ультрасучасних медичних закладів світу, зокрема у Каліфорнії та Нью-Йорку.
Там їй надавали найкраще знеболення, встановлювали кардіостимулятори та забезпечували цілодобовий професійний догляд. Цей разючий контраст між тим, як Мати Тереза залишала помирати інших, і тим, як рятувала власне життя, назавжди залишив темну пляму на її канонізованому образі в історії світової медицини.