Фото 51: ця жінка зробила знімок, який розкрив структуру ДНК, але Нобеля віддали чоловікам

Але на сцену Нобеля 1962 року вийшли Джеймс Вотсон, Френсіс Крік і Моріс Вілкінс. Як це все і чому сталося, 24 Канал розповість трохи докладніше.

Від печерного пилу до секвенування геному

Пил із давніх печер для вчених є несподіваним архівом. У таких мікроскопічних частинках подекуди збереглися фрагменти ДНК, за якими можна відновлювати історію популяцій, їхні переміщення та навіть контакти з іншими видами людей. Усе це стало можливим завдяки методам, які вміють "побачити" сліди генетичного матеріалу там, де його раніше просто не помічали.Водночас технологічний стрибок зробив сучасні дослідження не лише точнішими, а й значно швидшими. Те, що раніше займало роки, тепер можна прочитати за лічені години.

Фото 51, про яке ми розповімо нижче, з'явилося за геть інших обставин. У ті часи дослідники не мали сучасних автоматизованих лабораторій і просувалися майже наосліп. Кожне фундаментальне відкриття вимагало місяців ручної праці та колосального терпіння. Саме тому Історія Розалінд Франклін особлива у багатьох нюансах, хоча, хай там як, обидва приклади показують, що великі відкриття починаються з уміло зафіксованої дрібниці.

Чому Фото 51 стало символом наукового прориву?

Коли у лютому 1953 року Джеймс Вотсон і Френсіс Крік у Кембриджі складали докупи шматочки пазла ДНК, вирішальним для них став не лише власний теоретичний пошук, а й рентгенівські дані, зняті Розалінд Франклін у King’s College London. Саме її чітке зображення, відоме як Photo 51, показувало, що ДНК має спіральну форму і складається з двох ниток.

Цей знімок не був випадковою сенсацією з першого дубля. Фото 51 було 51-м кадром у серії знімків, які Розалінд Франклін і Реймонд Гослінг робили, намагаючись розібратися в різниці між формами A і B ДНК. Саме цей знімок згодом назвали одним із найважливіших рентгенівських доказів у всій історії молекулярної біології.

Як Розалінд Франклін зробила своє проривне відкриття: дивіться відео report-publish

Адже тепер стало абсолютно ясно, що ДНК – це не просто довга молекула, а система, у якій дві нитки йдуть у протилежних напрямках і закручуються одна навколо одної, формуючи подвійну спіраль. При цьому між ними лежать 4 азотисті основи – аденін, тимін, цитозин і гуанін, – з'єднані за суворим правилом парування. Саме це дало науці елегантний механізм спадковості.

Відкриття пояснило, як генетична інформація може копіюватися з такою точністю, що життя зберігає себе від покоління до покоління. Але як Фото 51 опинилося у руках тих, хто побудував знамениту тривимірну модель ДНК? От саме ця частина історії геть не схожа на рівну академічну доріжку – радше на вузький коридор із закритими дверима непорозумінь і гострих суперництв.

Чому Нобелівську премію дали іншим і який скандал за цим ховається?

Франклін працювала з Морісом Вілкінсом у King’s College, але їхні стосунки були дуже напруженими. У 1953 році Вілкінс показав Вотсону Фото 51 після конфлікту в King's, а сам кадр йому передав Гослінг, який тоді вже перебував під опікою Вілкінса. Гослінг, за його словами, зробив це з відома Франклін. Але чи дійсно воно так було?

Насправді – ні, Франклін не давала згоди на те, щоб її дані показували конкурентам. Розалінд якраз тоді переходила в інший коледж, Birkbeck, і мала повністю залишити тему ДНК та передати всі свої матеріали, напрацювання та аспіранта Гослінга під керівництво Вілкінса. Тобто формально Франклін знала, що архів передають у межах King's College – але не знала, що його покажуть назовні. 

У своїх мемуарах "Подвійна спіраль" Джеймс Вотсон прямо написав, що Вілкінс показав йому Фото 51 без дозволу чи відома Франклін. Але вважав, що оскільки Франклін кидає цю роботу, він має повне етичне право розпоряджатися знімком.

Чому Розалінд Франклін не було серед нагороджених Нобелівською премією: дивіться відео TEDEd

Цікавий факт: Розалінд Франклін так ніколи й не дізналася, що ключовим поштовхом для прориву Вотсона і Кріка у побудові моделі ДНК став таємний показ її Фото 51 (вчена думала, що ті прийшли до форми спіралі через сухі цифри з її офіційних звітів). І до кінця життя щиро товаришувала з обома.

Хай там як, Нобелівський сайт зазначає, що Вілкінс і його колега Франклін надали ті самі ключові рентгенівські дифракційні дані, які Вотсон і Крік використали разом з інформацією від інших учених, аби зібрати остаточну модель структури ДНК. Іншими словами, велика перемога була колективною, хоча славу згодом розділили далеко не всі, хто мав на неї право.

У 1962 році Нобелівську премію з фізіології або медицини здобули Джеймс Вотсон, Френсіс Крік і Моріс Вілкінс – саме за відкриття молекулярної структури ДНК. Але Розалінд Франклін у списку не було – вона померла 1958 року, а Нобеля не присуджують посмертно.

Довкола Франклін часто з'являється спрощений образ, який не завжди точно передає її справжній науковий внесок. Йдеться ж не про один знімок, а про цілу серію точних експериментів, аналізів і висновків, які разом допомогли зрозуміти будову ДНК. Але через суперництво, погану комунікацію та нерівний розподіл авторства Розалінд довго залишалася у тіні, тоді як головні лаври дісталися трьом чоловікам.