Як електрик із Гданська кинув виклик комунізму – і переміг: історія польської "Солідарності"

А колись звичайний електрик Лех Валенса став його провідником та символом, що привів до перемоги над комунізмом. 24 Канал розповість про все це трохи докладніше.

Як народжувалася та розправляла крила польська "Солідарність"?

У другій половині ХХ століття Залізна завіса здавалася монолітною конструкцією з радянської сталі та страху. Проте тріщина, яка зрештою призвела до обвалу всієї комуністичної системи в Європі, там таки з'явилася – на промерзлих бетонах корабельні імені Леніна у польському місті Гданськ. Саме там, серед мазуту та іржі, народилася "Солідарність" – рух, що перетворив робітничий протест на геополітичний шторм.

Атмосфера комуністичної Польщі кінця 1970-х років була доволі таки гнітючою. Полиці магазинів лякали порожнечею, ціни на базові продукти стрімко зростали, а прірва між партійною номенклатурою та звичайними громадянами стала нездоланною. Ще глибшою була моральна криза суспільства, змушеного жити в умовах постійної брехні.

Відтак польський бунт мав не лише класовий, а й духовний вимір, а каталізатором став візит Папи Римського Івана Павла II на батьківщину у червні 1979 року. Його знамениті слова "Не бійтеся! Нехай зійде Дух Твій і оновить обличчя землі. Цієї землі!" пролунали як набат. Мільйони людей раптом усвідомили свою чисельність і силу, а заразом побачили, що держава не має монополії на організацію мас.

Вибух стався 14 серпня 1980 року, а приводом стало звільнення Анни Валентинович – кранівниці та ветеранки праці, яка була активісткою нелегальних вільних профспілок. На її захист стали робітники Гданської корабельні, а очолив страйк Лех Валенса – електрик, який, за легендою, перестрибнув через паркан підприємства, щоб приєднатися до протестувальників.

Як зароджувався, боровся та перемагав польський рух "Солідарність": дивіться відео IstoriyaBezMifiv

Локальний бунт за відновлення на роботі однієї жінки та підвищення зарплат блискавично переріс у загальнонаціональний рух. Було створено Міжзаводський страйковий комітет (МСК), який висунув "21 постулат" – безпрецедентний документ. Робітники вимагали не лише хліба, а й свободи – створення незалежних від партії профспілок, права на страйк, свободи слова, звільнення політичних в'язнів та доступу до ЗМІ.

Для марксистсько-ленінської системи, яка стверджувала, що партія є єдиним авангардом робітничого класу, це був ідеологічний нокаут – робітники повстали проти "робітничої" держави. 31 серпня 1980 року комуністичний уряд, загнаний у глухий кут масштабами протестів, був змушений підписати Гданську угоду – так народилася Незалежна самоврядна професійна спілка "Солідарність" (NSZZ Solidarność).

Це був період, який історики називають "Карнавалом "Солідарності". Протягом кількох місяців до профспілки вступило близько 10 мільйонів людей – майже кожен третій дорослий поляк. Тобто мовилося вже не просто про профспілковий рух – це було масове громадянське суспільство, що функціонувало паралельно з державою. Інтелектуали, робітники, студенти та духовенство об'єдналися у пориві до свободи.

Як Польща стала символом падіння комунізму в Європі?

Звісно, Москва не могла терпіти таку зухвалість – загроза радянського військового вторгнення висіла над Польщею дамокловим мечем. У ніч на 13 грудня 1981 року генерал Войцех Ярузельський запровадив у країні воєнний стан – на вулиці виїхали танки, а тисячі активістів "Солідарності", зокрема й Валенса, були заарештовані та інтерновані. Незалежну профспілку оголосили поза законом.

Здавалося, що комуністична зима знову скувала країну, а трагедія на шахті "Вуєк", де спецпризначенці застрелили 9 гірників, стала кривавим фіналом епохи "Солідарності". Але "здавалося" – правильне слово, бо рух просто пішов у підпілля, до самвидаву й таємних зустрічей. Водночас західний світ, очолюваний Рональдом Рейганом у США та Маргарет Тетчер у Британії, надав потужну політичну та фінансову підтримку польському опору.

Хто такий Лех Валенса та чому електрик із Гданська очолив "Солідарність": дивіться відео zroblenaupolscy

Санкції проти режиму Ярузельського поглибили економічну кризу у Польщі до катастрофічних масштабів. Уряд опинився в ізоляції, нездатний ні нагодувати населення, ні зламати його дух. Також до кінця 1980-х років геополітична ситуація кардинально змінилася через прихід до влади в СРСР Михайла Горбачова. Доктрина Брежнєва з правом на військове втручання у справи країн Варшавського договору померла.

Нові хвилі страйків у 1988 році показали, що без діалогу з суспільством Польща вибухне – і почалися переговори, які тривали з лютого по квітень 1989. Так, комуністична влада сіла за один стіл з тими, кого ще вчора називала злочинцями та агентами імперіалізму, а результатом став компроміс – легалізація "Солідарності" та проведення частково вільних виборів (дві третини місць у Сеймі віддавали владі, але до новоствореного Сенату можна було обиратися абсолютно вільно).

Вибори 4 червня 1989 року стали політичним землетрусом – кандидати від "Солідарності" здобули все, що могли, а це 161 місце у Сеймі та 99 зі 100 місць у Сенаті. Суспільство винесло свій вирок системі, і у серпні Тадеуш Мазовецький, один з інтелектуальних лідерів руху, став першим некомуністичним прем'єр-міністром у Східному блоці за понад чотири десятиліття.

Події в Польщі запустили ефект доміно, який неможливо було зупинити. Побачивши, що поляки змогли мирно демонтувати диктатуру, а радянські танки залишилися у казармах, народи інших країн Східної Європи піднялися на боротьбу. Восени 1989 року впала Берлінська стіна, відбулася Оксамитова революція у Чехословаччині, впав режим Чаушеску у Румунії. А згодом, після невдалого путчу ГКЧП у марній спробі повернути контроль, рухнув і Радянський Союз.

Ось так руйнація комунізму у Польщі стала тріумфом людської гідності над державною машиною. І у підсумку світ ясно побачив, що навіть найжорсткіша тоталітарна машина є безсилою перед солідарністю мільйонів людей, об'єднаних метою та моральною правотою.