Як Симона Петлюру вбили у Парижі та чому ті події 1926 року досі тхнуть Москвою

Відтоді навколо цієї історії переплелися як сумнівні, так і зрозуміли факти, а ще і ясні підозри щодо радянського сліду. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Що сталося з Симоном Петлюрою у Парижі у 1926 році?

У Парижі 25 травня 1926 року постріл біля вітрини книжкової крамниці на Rue Racine обірвав життя Симона Петлюри – людини, чия смерть майже одразу перетворилася на міжнародну політичну загадку. Чи це було особисте вбивство в ім'я помсти, чи ретельно зрежисована операція, яку згодом пов'язували з радянськими спецслужбами? Це питання й досі не дає спокою історикам.

Того травневого дня Париж жив звичним ритмом – кав'ярні шуміли, студенти поспішали брукованими вулицями, а на Rue Racine, неподалік Boulevard Saint-Michel у Латинському кварталі Симон Петлюра йшов звичайною для свого емігрантського життя дорогою. І от біля книгарні Gibert до нього підійшов Шолом Шварцбард – за поширеним описом події, той сказав українською: "Пан Петлюра?" А тоді почав стріляти. 

Петлюра помер у Парижі 25 травня 1926 року, і його смерть миттєво стала не лише кримінальною справою, а й політичним символом епохи, в якій помста, революція і державні ігри часто ходили поруч, як дві тіні на одному мосту. Адже Симон Петлюра був не випадковою фігурою на шахівниці ХХ століття, а відомим українським політичним і військовим діячем, одним із лідерів боротьби України за своє право існувати у буремні роки революцій та громадянської війни. 

Після подій 1917 – 1920 років Петлюра опинився в еміграції, де очолював діяльність уряду УНР в екзилі. Його ім'я для відчутної частини українців було майже синонімом втраченої держави, а от для багатьох євреїв – болючим маркером погромної доби 1918 – 1921 років. І не варто забувати, що для червоної Москви Симон був символом українського антибільшовицького спротиву, який росіяни прагнули нейтралізувати не тільки на полі бою, а й у політичній пам'яті.

Саме тут і криється драматичний нерв усієї історії. Петлюру вбили не на фронті, не у змові генералів і не у нічному підвалі, а у серці Парижа – міста, де після Першої світової війни перехрещувалися долі емігрантів, політичних біженців, агентів впливу і людей, які несли з собою через кордони не лише паспорти, а й давню ненависть. Такі смерті завжди звучать голосніше.

Що варто знати про вбивство Петлюри у Парижі: дивіться відео historyforadults_ua

Чому процес над Шварцбардом не вміщається в одну версію?

Процес Шварцбарда, що розпочався у Парижі 18 жовтня 1927 року, перетворився на один із найгучніших судів міжвоєнної доби. Його центральне питання було не в тому, чи саме Шварцбард убив Петлюру – це не заперечувалося, а в тому, чи було це злочином без пом'якшувальних обставин, чи актом відплати на тлі масових єврейських страждань в Україні. Журі у Парижі Шварцбарда виправдало.

А проте це рішення не закрило питання. Шолом Шварцбард у міжнародних джерелах постає як людина складної, навіть вибухової біографії – юдейський анархіст, поет, колишній солдат, учасник революційних рухів. Його арешт після вбивства не зняв головного питання, а лише зробив його ще гучнішим – чи він діяв сам, чи був лише виконавцем чужого задуму? 

Під час судового процесу Шварцбард визнав убивство. ЗМІ тоді передавали атмосферу суду як нервову, майже театральну, де підсудний говорив про те, що вбив Петлюру, аби помститися за тисячі євреїв, убитих у погромах. Але навіть якщо визнати емоційну й ідеологічну силу цієї версії, це ще не означає, що інші версії можна поховати разом із судовими теками. 

Справа ця ще дуже довго жила, тому що у ній переплелися щирий особистий мотив, політичний резонанс і підозри щодо зовнішнього керування. У квітні та травні 1926 року у пов'язаних із розслідуванням матеріалах і пізніших збірках документів уже тоді з'являлися натяки на ширший контекст – не лише паризький, а й московський.

Чому вбивцю Петлюри виправдали у суді та інші важливі нюанси справи: дивіться відео IstoriyaBezMifiv

Чи було вбивство Петлюри радянською операцією?

Найгостріша версія, яка й досі не дає спокою дослідникам, полягає в тому, що вбивство Петлюри могло бути не приватною розправою, а частиною радянської операції. До наших днів вже відтворено й обговорено різні сучасні вбивству й пізніші свідчення, що виносять цю справу далеко за межі звичайного кримінального сюжету. 

Серед документів фігурує й такий висновок, який приписували французькому журналісту – нібито вбивство Симона Петлюри було ухвалене у Москві. Це не є встановленим судом фактом, але саме така підозра давно живе в історіографії як серйозна версія, а не як маргінальна фантазія.

Під час самого процесу обговорювали різні непрямі сигнали. Наприклад, відомо, що німецькі спецслужби повідомляли французьким колегам про можливу причетність радянських каналів, а також що ім'я Християна Раковського – радянського дипломата у Франції в 1925 – 1927 роках і колишнього українського радянського керівника – спливало у контексті можливого посередництва. 

Це не дає автоматичної відповіді, але показує, наскільки глибоко справа Петлюри проникла в тіньову геополітику міжвоєнної Європи. Втім, на жаль, на 2026 рік у науковому обігу немає загальновизнаного остаточного вердикту, який би юридично або архівно закрив питання про можливу радянську участь у вбивстві Петлюри. Саме тому ця історія й досі звучить як незакрита справа століття – у ній немає простої моралі, зате є складний клубок насильства, пам'яті та пропаганди.