12 серпня 2000 – загибель підводного човна "Курськ": як цинічна реакція Путіна шокувала світ

До цього додалася холодна, затягнута, цинічна реакція Володимира Путіна. 24 Канал розповість про це все трохи докладніше.

Як затонув російський підводний човен "Курськ"?

12 серпня 2000 року у Баренцовому морі не став звичайним днем навчань – тоді раптово провалилося у водяну прірву одне з найсучасніших суден російського флоту. Це був "Курськ" – атомний підводний човен проєкту 949А, що брав участь у військово-морських маневрах.

Стався вибух торпеди, що спричинив миттєве затоплення передніх відсіків, а згодом ще один. Зрештою човен ліг на дно на глибині біля узбережжя Мурманська, і всі 118 осіб на борту загинули.

Росіяни спершу наполягали на версії зіткнення з іншим судном. Загалом, у комунікації щодо цієї події Кремль обрав стиль, який згодом стане майже фірмовим – повільність, туманність, дозована інформація. Навіть рятувальна операція стартувала не одразу, і ніхто у Росії не квапився визнавати масштаб біди чи тим більше приймати міжнародну допомогу.

У перші дні після катастрофи російські рятувальники намагалися працювати власними силами, хоча шанси на успіх стрімко танули. Шторм у Баренцовому морі заважав підводним роботам, спроби пристикувати рятувальні апарати були невдалими. Кисень на борту човна стрімко вичерпувався. Кремль затягнув час і фактично втратив критично важливі години.

Як затонув підводний човен "Курськ" і моторошно цинічна реакція Путіна: дивіться відео znrp_

"Вона затонула": як реакція Путіна стала зразком його цинізму?

Саме тут історія "Курська" перетворилася на політичну драму світового масштабу. Володимир Путін, який на той момент лише кілька місяців був президентом, перебував у відпустці на Чорному морі, у Сочі. Спершу він зберігав мовчання, тоді як на поверхні моря йшла боротьба за кожну годину, і ця затримка стала для багатьох символом цинічної відстороненості влади.

Згодом публічні пояснення Кремля прозвучали, але сухо й холодно. Путін говорив про погодні умови, про складність рятувальної операції, про те, що все робиться максимально можливо. Проте його слова лунали без співчуття, без емоції, без тієї людяності, яку зазвичай очікують від глави держави під час національного лиха.

Для Путіна "Курськ" став першим справжнім тестом на лідерство. Навіть російські медіа (бо тоді ще могли) гостро й відкрито атакували президента. Західні газети та телеканали теж підкреслювали, що глава держави, який мав би стати обличчям національної солідарності, кілька днів поводився так, ніби трагедія його країни відбувається десь на іншій планеті.

Лише 23 серпня Путін звернувся до країни та сказав, що почувається винним і покладає на себе відповідальність за трагедію. А проте не прийняв навіть відставки міністра оборони Ігоря Сергєєва, головнокомандувача флоту Володимира Куроєдова та командувача Північного флоту В'ячеслава Попова. Це лише підсилило відчуття, що для Кремля важливіше утримати вертикаль під контролем, ніж знайти й покарати винних.

Окремою й найбільш цинічною деталлю цієї історії стала фраза Володимира Путіна, що стала сумнозвісно крилатою. 8 вересня 2000 року на запитання американського телеведучого Ларрі Кінга про те, що сталося з підводним човном "Курськ", Путін з посмішкою відповів: "Вона затонула".

Сьогодні, через 26 років, затоплення "Курська" лишається не просто сторінкою російської військової історії, а великим уроком про ціну замовчування, гордині та запізнілих рішень. Світ запам'ятав не лише човен, що став могилою для 118 осіб, а й обличчя влади, яка не встигла або не захотіла відповісти людяністю на горе.