Брехня космічного масштабу: які приховані катастрофи ледь не зірвали історичний політ Гагаріна

А тут ще й пропагандистська машина СРСР спрацювала ідеально, малюючи картину безпомилкової космічної програми, де героїчні космонавти з усмішкою крокують до зірок. Проте за цим глянцевим фасадом ховалася зовсім інша реальність – сповнена фатальних помилок, і 24 Канал розповість про неї трохи докладніше.

Як СРСР виграв космічну гонку, пройшовши крізь низку кривавих катастроф?

Щоб зрозуміти, як СРСР зміг першим відправити людину у космос, передовсім слід відкинути радянські міфи та уважно поглянути на події тих років. Космічна гонка не була романтичним прагненням до пізнання Всесвіту – це була тиха третя світова війна. Ракету Р-7, яка вивела Юрія Гагаріна на орбіту 12 квітня 1961 року, створювали не для цього – її конструювали як міжконтинентальну балістичну ракету, здатну доставити п'ятитонну термоядерну боєголовку на територію США.

Її головний конструктор, українець Сергій Корольов, чиє ім'я залишалося державною таємницею аж до його смерті, був колишнім в'язнем ГУЛАГу. Цей симбіоз військового психозу та особистої травми став двигуном, який змушував радянську програму рухатися вперед із самовбивчою швидкістю – буквально. Бо вся ця програма була справжньою російською рулеткою – з 5 запусків, що передували польоту Гагаріна, лише 2 були успішними, тобто рівень аварійності становив жахливі 60%.

15 травня 1960 року перший прототип корабля через збій у системі орієнтації замість того, щоб повернутися на Землю, увімкнув двигуни у неправильному напрямку і назавжди відправився у глибокий космос. 28 липня ракета-носій вибухнула на 28-й секунді польоту, розірвавши на шматки собак на борту. Західні розвідки, які уважно стежили за полігоном Тюра-Там (нині Байконур) за допомогою радарів у Туреччині та перших супутників-шпигунів CORONA, фіксували ці катастрофи, поки Москва зберігала гробове мовчання.

Найстрашніший відомий інцидент стався 1 грудня 1960 року. Корабель із собаками успішно вийшов на орбіту, але через аварійну ситуацію траєкторія спуску змінилася, і він міг приземлитися за межами СРСР. Щоб секретні технології не потрапили до рук Заходу, спрацювала система автоматичного підриву, і корабель разом із живими істотами був розпилений на атоми у верхніх шарах атмосфери. Якби на місці собак була людина, її чекала б та сама доля – систему самознищення встановлювали й на перших пілотованих кораблях.

Поспіх, продиктований бажанням випередити американську програму (Project Mercury), породжував і культуру нехтування базовими правилами безпеки. Апогеєм цього божевілля стала аварія 24 жовтня 1960 року, відома на Заході як "Катастрофа Нєдєліна". Вона стосувалася випробувань військової ракети Р-16, а не космічної програми, але ідеально ілюструє атмосферу того часу.

Як СРСР намагався виграти космічну гонку: дивіться відео znrp_

Через наказ маршала Митрофана Нєдєліна прискорити запуск до річниці так званої "Жовтневої революції", техніки працювали на заправленій ракеті з порушенням усіх протоколів. Відбувся несанкціонований запуск двигуна другого ступеня, який пропалив баки першого. У вогняному пеклі живцем згоріли понад 100 провідних інженерів та ракетників. СРСР, ясна річ, приховав цю трагедію, а маршал Нєдєлін "загинув в авіакатастрофі".

Навіть безпосередньо перед польотом Гагаріна сталася аварія, яку радянська влада старанно викреслювала з історії. 23 березня 1961 року, менш ніж за 3 тижні до історичного старту, 24-річний член першого загону космонавтів Валентин Бондаренко проходив випробування в сурдобарокамері з атмосферою, що складалася з чистого кисню. Після медичних процедур він протер шкіру ватою, змоченою спиртом, і випадково впустив її на розпечену спіраль електроплитки.

Камера миттєво перетворилася на доменну піч. Бондаренко зазнав опіків 80% тіла і помер у страшних муках. КДБ тоді просто вилучив його обличчя з усіх групових фотографій загону космонавтів. Якби СРСР не приховав цю катастрофу, американці могли б, цілком імовірно, уникнути аналогічної трагедії з екіпажем "Аполлон-1" у 1967 році, де 3 астронавтів загинули за ідентичних обставин.

12 квітня 1961 року: як насправді відбувався "ідеальний" політ Гагаріна?

Коли Юрій Гагарін піднявся на борт корабля "Восток-1", він сідав у машину, яка мала лише 50% шансів на успіх. Західні експерти з аерокосмічної інженерії, аналізуючи розсекречені телеметричні дані, сьогодні стверджують, що політ Гагаріна був ланцюгом критичних збоїв, кожен з яких міг стати фатальним.

Проблеми почалися ще до старту. Датчик герметичності люка не спрацював – довелося у шаленому темпі відкручувати 30 гайок, поправляти контакт і закручувати їх знову, поки йшов зворотний відлік. Під час виведення на орбіту двигуни третього ступеня вимкнулися пізніше, ніж було заплановано, і "Восток-1" опинився на орбіті з апогеєм на 100 кілометрів вище розрахункового. Це був би смертельний вирок за відмови гальмівного двигуна – з висоти, на яку закинуло Гагаріна, корабель сходив би понад місяць, а системи життєзабезпечення вистачило б лише на тиждень.

Перший політ Юрія Гагаріна – як це було: дивіться відео 24Канал

На щастя для Гагаріна, гальмівний двигун спрацював – але на цьому жахи не закінчилися. Під час входу в атмосферу приладно-агрегатний відсік не відокремився від спускного апарату. Товстий кабель-щогла продовжував з'єднувати дві частини корабля, і конструкція увійшла у верхні шари атмосфери, обертаючись зі швидкістю 30 градусів на секунду. Гагарін опинився всередині вогняної кулі, яка хаотично перекидалася, зазнаючи колосальних перевантажень до 10G.

У своїх секретних звітах, які пізніше потрапили до рук західних істориків, Гагарін описував це як "кордебалет". Лише коли від шаленого тертя та температури у 2000 градусів за Цельсієм кабель перегорів, капсула стабілізувалася. Гагарін був за кілька секунд від того, щоб згоріти живцем.

Останній акорд цієї міфологізованої історії – саме приземлення. Десятиліттями Радянський Союз офіційно стверджував, що Гагарін приземлився всередині своєї капсули – ця брехня була потрібна, щоб Міжнародна авіаційна федерація (FAI), базована у Парижі, зареєструвала світовий рекорд. За правилами FAI того часу, пілот повинен був злетіти та приземлитися у своєму літальному апараті.

Проте західні розвідки від самого початку знали правду – конструкція корабля була настільки недосконалою, що парашутна система капсули не могла забезпечити достатньо м'яку посадку, а людина всередині гарантовано дістала б важкі травми хребта або загинула. Тому на висоті 7 кілометрів Гагарін катапультувався і приземлився на власному парашуті окремо від капсули. СРСР визнав цей факт лише у 1971 році, коли приховувати очевидне вже стало неможливо.

Що ж ми маємо у підсумку? СРСР дійсно виграв перший етап космічної гонки – це факт, але правда і в тім, що цей тріумф досягнули не завдяки системі, а всупереч їй. Це була перемога, викувана в умовах тоталітарного тиску, де людське життя не мало жодної цінності порівняно з політичним престижем.