Справжнє Середньовіччя: чому міста пахли нечистотами, але люди мали напрочуд здорові зуби
Голлівудські історії, де лицарі у блискучих обладунках пахнуть трояндами, а селяни щодня влаштовують мальовничі ярмарки – це таки казки. Справжнє європейське Середньовіччя – це епоха разючих контрастів, де витончена готика співіснувала з суворою фізіологічністю буття, що нас сьогодні може й шокувати.
Сучасники ж, виходячи на вулиці Лондона, Парижа чи Флоренції XIV століття, відчули б лише звичну та неймовірно щільну, майже відчутну на дотик стіну запахів. Утім, картина тодішнього повсякдення значно складніша, позбавлена дешевої романтики, але від того ще більш захоплива, і 24 Канал розповість про неї трохи докладніше.
Чому вулиці середньовічних міст змушували затримувати подих і чи милися люди?
Головним джерелом смороду у середньовічному місті були не люди, як заведено вважати, а тогочасна промисловість. Найбільшим жахом для нюху були райони чинбарів – майстрів, які вичиняли шкіру. Для розм'якшення шкур тварин вони використовували суміш із собачих фекалій, сечі та зігнилого мозку тварин. А сам процес тривав тижнями, ще й у відкритих чанах.
Додайте до цього м'ясників, які, попри суворі міські ордонанси, часто скидали тельбухи, кров та кістки прямо у відкриті стічні канави або річки. Наприклад, у Лондоні XIV століття професія гонгфермера (чистильника вигрібних ям) була однією з найвисокооплачуваніших, адже ці люди працювали вночі, вивозячи тонни людських відходів за межі міських мурів.
Проте міф про те, що середньовічна людина милася двічі у житті, є абсолютною вигадкою вікторіанської епохи. Насправді тодішні люди регулярно вмивали обличчя і мили руки перед їдою – це було не просто правилом етикету, а життєвою необхідністю, адже їли переважно саме руками.
У великих містах процвітали громадські лазні (stews). Скажімо, у Парижі XIII століття їх було понад 30. Активно використовували при цьому мило, яке виготовляли з тваринного жиру та деревної золи – і хоча воно було грубим, зі своїм завданням справлялося чудово.
Занепад культури купання відбувся значно пізніше, у XVI столітті. Тоді лікарі епохи Відродження помилково вирішили, що гаряча вода відкриває пори для проникнення міазмів чуми та сифілісу.
Цікаві та несподівані факти про побут Середньовіччя: дивіться відео perasperaua
Чи справді спеції ховали смак тухлого м'яса, а воду замінювали елем?
Один із найстійкіших історичних міфів стверджує, що середньовічні кухарі щедро сипали перець і гвоздику, аби замаскувати сморід гнилого м'яса – та це абсолютний нонсенс. Спеції, які везли Шовковим шляхом, коштували астрономічних грошей (фунт шафрану міг дорівнювати вартості коня). Людина, яка мала гроші на імпортну корицю чи мускатний горіх, і так гарантовано могла дозволити собі найсвіжішу оленину, яловичину чи фазана.
Власне, спеції використовували як маркер високого соціального статусу – а ще, згідно з тогочасною гуморальною медициною (вченням про темпераменти), щоб "збалансувати" властивості продуктів. І от питання – а що ж їла більшість? Основою раціону європейського селянина був потаж (pottage) – густа й повільно варена юшка з вівса, гороху, бобів та сезонних овочів (капусти, цибулі-порею).
М'ясо, переважно солона або копчена свинина, з'являлося на столі бідняків рідко. Цікавою деталлю побуту був хліб – заможні використовували тренчери, тобто товсті скибки черствого грубого хліба, які слугували тарілками для м'яса та соусів. Після трапези ці просякнуті жиром шматки часто не їли, а віддавали слугам або роздавали жебракам.
Ще одна поширена омана стосується пиття. Часто можна почути, що через забрудненість води люди пили тільки пиво та ель – насправді ж вони чудово розуміли різницю між брудною водою з міської канави та чистою джерельною, і воду пили регулярно. Проте слабкий ель (з алкоголем у 1 чи 2%) справді був масовим напоєм – тільки причина не у токсичності води, а в калорійності. Для селянина, який працював у полі від зорі до зорі, ель був рідким хлібом, джерелом вуглеводів та енергії, необхідної для виживання.
Біоархеологічний аналіз останків з лондонських цвинтарів часів Чорної смерті відкриває ще один несподіваний факт – зуби середньовічних людей були значно здоровішими, ніж у їхніх нащадків у XIX столітті. Річ у тім, що через відсутність рафінованого цукру карієс траплявся рідше. З іншого боку, зуби були сильно стерті через потрапляння кам'яного пилу від жорен у борошно.
Загалом, Середньовіччя не потребує романтизації, щоб бути цікавим. Його справжня історія – це розповідь про неймовірну витривалість, винахідливість та глибокий зв'язок людини з матеріальним світом, який ми сьогодні ледве можемо собі уявити.