Переграв Луб'янку у 80 років: чому могилу Костя Левицького у Львові рівняли бульдозерами

Але якщо запитати випадкового перехожого, ким був цей чоловік, більшість обмежиться сухим словом "політик". Ще менше людей знають відповідь на інше запитання: чому перший голова уряду ЗУНР похований не на елітному Личаківському цвинтарі, а на значно скромнішому Янівському некрополі?

12 листопада 2026 року минає рівно 85 років від дня смерті Костя Левицького. Він не був кабінетним теоретиком – це найвпливовіший український адвокат Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття, який десятиліттями захищав українців в австрійських та польських судах. Він став співзасновником ключових економічних інституцій краю – "Крайового Союзу Кредитового" (згодом – "Центробанк"), страхового товариства "Дністер" та "Сільського господаря", які витягували галицьке селянство зі злиднів. І зрештою, у листопаді 1918 року саме він очолив Державний Секретаріат – перший уряд Західноукраїнської Народної Республіки. Розповідаємо, як на порозі 80-річчя цей незламний правник переграв слідчих московської Луб'янки та де у Львові він знайшов свій останній спочинок.

В'язень Луб'янки на порозі 80-річчя: сталь, що не гнеться

Щоб зрозуміти масштаб цієї постаті, варто відкласти перелік його мандатів посла до Віденського парламенту чи Галицького сейму і згадати епізод, який перевершує будь-який політичний трилер.

Вересень 1939 року. До Львова входять радянські війська, приносячи із собою системний терор. Стара галицька політична гвардія опиняється перед вибором: намагатися виїхати на Захід чи залишитися вдома. На порозі свого 80-річчя (він народився 18 листопада 1859 року) Кость Левицький категорично відмовляється покидати рідне місто. Ба більше, 22 вересня він особисто очолює делегацію українських діячів до радянського військового коменданта у готель "Жорж", намагаючись захистити українські інституції Львова від розгрому.

Кость Левицький був відомим українським адвокатом / Фото Wikimedia

Реакція репресивної машини була безжальною. НКВС не зважав ні на поважний вік, ні на європейський авторитет правника. Уже за шість днів, 28 вересня 1939 року, чекісти арештовують Костя Левицького у його помешканні на вулиці Руській, 3. Спочатку його утримують у внутрішній тюрмі НКВС у Львові на вулиці Лонцького, а згодом етапують просто до Москви – на сумнозвісну Луб'янку.

Уявіть собі цей парадокс: 80-річний європейський юрист, звиклий до парламентських дебатів у Відні, опиняється у підвалах сталінської катівні. Майже двадцять місяців тривають виснажливі допити. Слідчі НКВС, які ламали молодих і фізично дужих людей за кілька тижнів, стикаються з нездоланною перешкодою. Левицький не підписує абсурдних зізнань у "контрреволюційній діяльності" і не обмовляє жодного соратника. Його фаховий юридичний розум навіть у камері дозволяв методично розбивати звинувачення чекістів, апелюючи до логіки та самого радянського законодавства.

І тут стається випадок, який історики досі вважають унікальним для сталінської системи. Навесні 1941 року радянська влада раптово звільняє 81-річного в'язня з Луб'янки. Майже ніхто із заарештованої у 1939-му верхівки українських партій Галичини живим із радянських тюрем не вийшов – а Левицький вистояв. Дослідники називають кілька причин: від клопотань академіка Кирила Студинського (який у день звільнення прихистив виснаженого Левицького у своєму московському готельному номері й допоміг купити квиток додому) до побоювань Москви, що смерть настільки знакової фігури в камері викличе зайвий резонанс напередодні великої війни. Навесні 1941-го Кость Левицький повертається до Львова – фізично виснажений до краю, але духовно непереможений.

Смерть в окупації: остання битва патріарха

Спокійної старості у рідному місті йому не судилося. У червні 1941 року вибухає німецько-радянська війна, і більшовицький терор у Львові змінюється нацистською окупацією. Після проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року гітлерівці швидко переходять до репресій та арештів українських самостійників.

І знову Кость Левицький стає щитом для громади. У липні 1941 року він бере участь у створенні та очолює Українську Національну Раду у Львові (президію якої благословив митрополит Андрей Шептицький). Це був представницький орган, який намагався консолідувати українські сили та відстоювати права місцевого населення перед німецькою окупаційною адміністрацією, поки нацисти примусово не припинили його діяльність.

Але людський організм має свої межі. Здоров'я, безповоротно підірване у камерах Луб'янки, різко здає. У листопаді 1941 року Левицький потрапляє до львівської клініки під опіку відомого лікаря Мар'яна Панчишина, де переносить складну операцію. Та виснажене тюрмами серце і запалення легень не залишили шансів: 12 листопада 1941 року, о 17:50, Кость Левицький помирає – всього за шість днів до свого 82-річчя.

У листопаді 1941 року Кость Левицький потрапляє до лікаря Мар'яна Панчишина / Фото Wikimedia

Чому Левицький похований на Янівському цвинтарі, а не Личакові?

Чому ж перший прем'єр ЗУНР, людина такого історичного масштабу, похований не на Личаківському цвинтарі, де спочивали Іван Франко та найвідоміші діячі культури, а на Янівському некрополі?

Вибір місця був глибоко символічним і свідомим. Личаківський цвинтар у ті часи сприймався як переважно польський елітарний некрополь, тоді як саме на Янівському цвинтарі (відкритому у 1883 році) на 38-му полі розташовувався головний український військовий пантеон – Меморіал Українських Січових Стрільців та вояків Української Галицької Армії. У 1938 році тут, серед своїх солдатів, поховали легендарного командувача УГА генерала Мирона Тарнавського.

Тож у листопаді 1941 року українська громада Львова вирішила поховати політичного творця ЗУНР безпосередньо на стрілецькому меморіалі – поруч із могилою генерала Тарнавського та сотнями стрільців, які зі зброєю в руках захищали проголошену Левицьким державу. Похорон перетворився на багатотисячну національну маніфестацію в окупованому місті: після заупокійної служби, де прощальне слово виголосив Йосиф Сліпий (назвавши покійного "керманичем політичного життя народу до останньої хвилини"), траурна процесія пройшла через увесь Львів до Янівського цвинтаря.

Навіть після смерті Москва не дала спокою непокірному в'язневі Луб'янки. У 1971 році радянська влада за допомогою бульдозерів варварськи знищила стрілецький меморіал на 38-му полі разом із могилами Мирона Тарнавського та Костя Левицького, намагаючись стерти саму пам'ять про ЗУНР. І лише після відновлення Незалежності України історичну справедливість повернули: у 1994 році поруч із ними перепоховали ад'ютанта Симона Петлюри, полковника УНР Василя Беня (замордованого у тюрмі на Лонцького в 1941-му), а 1 листопада 1998 року відновлений меморіал урочисто відкрили.

Який вигляд має могила Костя Левицького на 38-му полі: дивіться відео

Сьогодні могилу Костя Левицького на 38-му полі Янівського цвинтаря неможливо сплутати з жодною іншою. Вона розташована в почесному ряду біля підніжжя стрілецького пагорба, ліворуч від могили генерала Мирона Тарнавського. Над нею височіє строгий потрійний стрілецький хрест зі світлого сірого граніту, перев'язаний синьо-жовтою стрічкою, на якому викарбувано лише два слова без жодних зайвих титулів: "КОСТЬ ЛЕВИЦЬКИЙ".

Наступного разу, коли ви будете проходити чи стояти в тягучці на вулиці Костя Левицького у Львові, згадайте про цей потрійний гранітний хрест на 38-му полі Янівського цвинтаря. Там, в оточенні своїх вірних стрільців, спочиває 81-річний правник, який дивився в очі слідчим НКВС на Луб'янці й не зламався, – людина, чий розум і характер юридично викували українську державність у Галичині.