Полювання на мертвого гетьмана: куди зникло тіло Івана Мазепи і де він похований

Проте місце спочинку одного з найвпливовіших, найбагатших та найамбітніших правителів України – гетьмана Івана Степановича Мазепи – залишається великою, болючою загадкою для багатьох поколінь. Його могили у звичному розумінні просто не існує. Немає ні хреста, ні склепу, куди б сьогодні міг прийти паломник чи дослідник.

Його смерть восени 1709 року стала початком довгої, детективної і глибоко трагічної історії. Навколо тіла мертвого гетьмана розгорнулася справжня геополітична драма, масштаби якої вражають навіть з позиції сучасного світу. Його прах довелося ховати під покровом таємниці, перевозити через кордони, рятувати від мародерів, аби зрештою втратити назавжди у вирі історичних катаклізмів та політичного вандалізму XX століття. Де ж він знайшов свій останній спочинок, і чому навіть після смерті Мазепа залишався фігурою, яка викликала страх і ненависть у цілої імперії – розповідаємо у матеріалі 24 Каналу! 

Смерть на чужині: зав'язка трагедії у Варниці

Літо 1709 року стало справжньою катастрофою для українсько-шведського союзу. Після фатальної поразки під Полтавою хід Великої Північної війни змінився назавжди, перекроївши карту Східної Європи. Шведський король Карл XII та гетьман Іван Мазепа, супроводжувані залишками розбитої армії та вірною козацькою старшиною, були змушені рятуватися втечею. Це був виснажливий марш через розпечені літні степи до рятівних кордонів Османської імперії. Складна переправа через Дніпро біля Переволочної, постійна загроза полону від московської кінноти, що буквально дихала в потилицю, нестерпна спека, брак питної води та провіанту – все це критично підірвало і без того слабке здоров'я сімдесятирічного гетьмана.

Зрештою, втікачі дісталися Бендер (сучасне Придністров'я, територія Республіки Молдова), де отаборилися у передмісті – селі Варниця. Османська влада прийняла їх прихильно, керуючись законами гостинності та власними політичними інтересами, але для Мазепи це вже не мало великого значення. Великий політик, щедрий меценат, будівничий десятків барокових соборів і блискучий дипломат європейського рівня опинився в статусі вигнанця на чужій землі. Його тіло, змучене старістю, загостренням подагри та неймовірним психологічним стресом від краху справи всього його життя, почало швидко здавати. Очевидці згадували, що в останні тижні гетьман майже не вставав з ліжка, страждаючи від лихоманки та глибокої меланхолії.

У ніч з 21 на 22 вересня (за старим стилем, або 2 жовтня за новим) 1709 року Іван Мазепа відійшов у вічність. Його смерть стала величезним шоком для козацької еміграції. Тіло гетьмана тимчасово поховали там же, у Варниці, за православним обрядом. Проте всі розуміли: залишати прах правителя у степовому таборі вкрай небезпечно. І ця небезпека мала цілком конкретне ім'я – московський цар Петро I.

Іван Мазепа помер у ніч з 21 на 22 вересня / Фото Wikipedia

Дипломатичний тиск Петра I та страх наруги

Московський цар Петро I був людиною мстивою і жорстокою. Перехід Мазепи на бік шведів він сприйняв не просто як політичний крок чи військову зраду, а як глибоку особисту образу. Ще за життя гетьмана цар наказав виготовити єдиний у своєму роді срібний "Орден Юди", який мріяв повісити на шию полоненому Мазепі перед публічною стратою. Петро вимагав від османського султана та великого візира видачі гетьмана за будь-які гроші. Відомо, що московський посол Петро Толстой пропонував туркам величезну суму лише за те, щоб Мазепу видали живим.

Так міг виглядати "Орден Юди" / Фото Wikipedia

Коли ж до Москви дійшла звістка про смерть Мазепи у Варниці, цар просто відмовився в це вірити. Він вважав, що хитрий гетьман інсценував свою смерть, аби уникнути екстрадиції. Петро I вимагав від своїх дипломатів надати беззаперечні докази смерті, а якщо це правда – передати тіло до Москви. Хоча документальних підтверджень про підготовку спецоперації з викрадення трупа немає, козацька старшина мала всі підстави для паніки. Вони чудово знали, що Петро I практикував ексгумацію та наругу над тілами своїх ворогів. Зокрема, у 1697 році за його наказом викопали тіло боярина Івана Милославського і везли його на свинях до місця страти заговорщиків. Загроза того, що турки піддадуться на дипломатичний тиск і величезні хабарі та віддадуть тіло на поталу Москві, була абсолютно реальною.

Таємна евакуація праху: дорога до румунського Галаца

Пилип Орлик, вірний соратник, генеральний писар і новообраний наступник Мазепи, разом із козацькою старшиною ухвалює єдино правильне рішення: тіло гетьмана необхідно терміново евакуювати подалі від кордонів, куди могли дотягнутися дипломатичні мацаки та гроші московського царя. Вирішили перевезти прах до міста Галац (тоді територія князівства Волощина, васала Османської імперії, нині – Румунія). Галац був великим православним центром, містом з міцними традиціями, де розташована велична мурована церква Святого Георгія (Sfântul Gheorghe), збудована ще у XVII столітті молдавським господарем Василем Лупулом, який мав тісні зв'язки з Україною.

Евакуація перетворилася на складну логістичну операцію. Тіло Мазепи помістили у важку труну, яку, своєю чергою, вклали у дерев'яний саркофаг. Навесні 1710 року похоронна процесія, що складалася з козаків та представників шведського командування, рушила на південь. Це був сумний і напружений шлях крізь бессарабські степи.

У Галаці відбулося урочисте і, як тоді здавалося, остаточне перепоховання. Службу правив місцевий митрополит, лунали прощальні промови. Труну опустили у спеціально підготований цегляний склеп під підлогою в центрі храму. Зверху поклали плиту з гербом гетьмана. Здавалося б, прах врятовано, а великий гетьман знайшов гідний спочинок у намоленому місці. Але спокій тривав недовго.

Перша наруга: золото і Прутський похід

Іронія долі полягає в тому, що першими спокій Мазепи порушили не росіяни, а турки й татари. У 1711 році розпочалася нова російсько-турецька війна, відома як Прутський похід. Під час бойових дій османські та татарські війська, що проходили через Галац, вдалися до масового мародерства. Вони увірвалися до церкви Святого Георгія, шукаючи заховані скарби.

Побачивши багату плиту в центрі храму, мародери розбили її, зламали цегляне склепіння і дісталися до труни. Сподіваючись знайти всередині золото та коштовності, з якими нібито поховали гетьмана, вони розкрили саркофаг. Не знайшовши очікуваних багатств, розлючені грабіжники просто викинули останки Івана Мазепи на вулицю. Лише після того, як війська покинули місто, місцеві священники разом із козаками, що залишилися, зібрали розкиданий прах і скромно перепоховали його в тому ж склепі, але вже без колишньої помпезності. Це був перший, але не останній удар по могилі.

Екскаватором по історії: кульмінація та знищення святині

Минали століття. Церква Святого Георгія в Галаці пережила багато: руйнівні землетруси, повені, пожежі, кілька російсько-турецьких воєн. Навіть дві світові війни XX століття, з їхніми руйнуваннями та артилерійськими обстрілами, оминули цю святиню. Те, що не змогли зробити стихійні лиха та воєнні лихоліття, холоднокровно зробив комуністичний режим.

Різкий перехід до подій другої половини XX століття вражає своєю буденною, бюрократичною жорстокістю. У 1962 році Румунія перебувала під жорстким контролем комуністичної партії на чолі з Георге Георгіу-Дежем. У країні тривала масштабна кампанія з "систематизації" та соціалістичної модернізації міст. Історична спадщина, особливо релігійна, вважалася пережитком минулого, що заважає будувати світле майбутнє. Місцева влада Галаца ухвалила рішення про знесення старовинної церкви Святого Георгія, аби звільнити місце для будівництва типових житлових кварталів.

Тут був похований Іван Мазепа: дивіться відео "Реальної історії"

Трагічний фінал розгорнувся восени 1962 року. До храму, який стояв понад три століття, підігнали важку будівельну техніку. За свідченнями румунських істориків та місцевих краєзнавців, руйнування відбувалося варварськими методами. 28 жовтня 1962 року церкву було зруйновано. Коли техніка дійшла до фундаменту і розкрила підземні крипти, ніхто не став проводити археологічних досліджень чи належної ексгумації. Цегляний склеп Івана Мазепи був розтрощений.

Що сталося з останками? За найбільш достовірними даними дослідників, будівельне сміття, перемішане з людськими кістками, уламками цегли та залишками поховань, вивезли з території. Фізичне тіло гетьмана було втрачене назавжди. Комуністичний режим поставив крапку в історії могили, яка пережила імперії.

Перемога пам'яті над матерією

Сьогодні фізичне місце спочинку Івана Мазепи втрачено безповоротно. Поклонитися його справжній могилі неможливо. На місці церкви Святого Георгія в Галаці нині стоять звичайні багатоквартирні будинки. Лише у 2004 році, завдяки зусиллям українських дипломатів та істориків, у парку неподалік від місця зруйнованого храму відкрили пам'ятний знак – кенотаф (символічну могилу). Подібний меморіальний комплекс існує і у Варниці, на місці першого, тимчасового поховання гетьмана.

Символічна могила Івана Мазепи / Фото Армія Інформ

Ця історія залишає по собі глибокий філософський післясмак. Російська імперія, а згодом і тоталітарні режими, витратили століття, колосальні ресурси та зусилля, щоб знищити Мазепу фізично, стерти його ім'я з літописів, піддати церковній анафемі та розвіяти його прах. Вони боялися його навіть мертвого. Але парадокс історії полягає в тому, що знищення могили не знищило саму ідею.

Чим більше імперський левіафан намагався стерти пам'ять про гетьмана, тим міцніше постать Івана Мазепи закріплювалася в українському та європейському історичному наративі. Його тіло, можливо, і було втрачене, але його дух, його політичний заповіт і його прагнення до незалежної України виявилися міцнішими за царські накази, татарські шаблі та бульдозери комуністичних режимів. Мазепа переміг там, де це має найбільше значення – у пам'яті нації, для якої він став абсолютним символом незламності.