Невже дітей справді можна було відправити поштою: немовля доставили бабусі менш ніж за 7 гривень
На початку 1913 року американська пошта запустила Parcel Post – нову систему, яка дозволяла пересилати поштою великі посилки. Для мешканців сільських районів це означало справжню зміну: товари, які раніше доводилося самостійно везти до міста або забирати звідти, тепер могли доставляти майже до дверей.
Однак уже за кілька тижнів з'ясувалося, що правила нової служби мають неочікувану прогалину. Серед речей, які не можна було надсилати поштою, спочатку прямо не згадали людей, пише History. Деякі американські батьки скористалися цим буквально.
Протягом кількох років у США зафіксували кілька випадків, коли дітей оформлювали як поштові відправлення й передавали листоношам або працівникам залізничної пошти.
Як восьмимісячне немовля стало "посилкою"?
Один із перших відомих випадків стався в Огайо невдовзі після запуску Parcel Post у січні 1913 року. Джессі та Матильда Біґл вирішили відправити свого восьмимісячного сина Джеймса до бабусі, яка жила всього за кілька миль від їхнього будинку поблизу Батавії.
Хлопчик важив трохи менше ніж 11 фунтів, або приблизно 5 кілограмів. Саме 11 фунтів тоді становила початкова максимальна вага посилки. Листоноша Вернон Лайтл забрав дитину з дому батьків і доставив її до бабусі у своєму поштовому фургоні.
Чому дітей відправляли поштою / Фото unsplash
За "пересилання" батьки заплатили 15 центів, а самого Джеймса навіть застрахували на 50 доларів. Доставка завершилася благополучно, а історія потрапила до газет. Незабаром з'ясувалося, що родина Біґлів була не єдиною, кому спало на думку використати поштову систему таким способом.
Чому дитину було дешевше відправити поштою, ніж посадити на потяг?
Найвідоміша історія сталася 19 лютого 1914 року в Айдахо. Мей Пірсторфф було майже шість років. Батьки хотіли відправити її з Грейнджвіля до бабусі й дідуся в Льюїстон, однак залізничний квиток коштував дорожче, ніж пересилання посилки. Дівчинка важила 48,5 фунта – трохи менше від тодішнього ліміту в 50 фунтів для посилок, які надсилали на невелику відстань.
На її пальто прикріпили поштові марки на 53 центи. Мей проїхала приблизно 73 милі – близько 117 кілометрів – у поштовому вагоні потяга. Вона не була просто залишена сама серед мішків із листами: за нею наглядав поштовий службовець Леонард Мочел, який був родичем дівчинки, а після прибуття її доставили до дому бабусі. Історія швидко стала відомою далеко за межами Айдахо. Вона чудово демонструвала дивний економічний парадокс тієї системи: у певних випадках оформити дитину як посилку справді було дешевше, ніж купити їй пасажирський квиток.