Люди й тасманійські дияволи десятки тисяч років користувалися однією печерою
Назва "тасманійський диявол" сьогодні звучить так, ніби ця тварина завжди була пов’язана лише з Тасманією. Насправді десятки тисяч років тому дияволи жили і на материковій Австралії – причому, схоже, значно ближче до людей, ніж вважали раніше.
У печері Джуукан 2 на північному заході Австралії дослідники знайшли рештки тасманійських дияволів різного віку, зазначає Smith sonianmag. Фрагмент зуба походить із шару віком приблизно 42 500 – 47 100 років, а частина нижньої щелепи з двома молярами – з відкладень віком близько 6900 – 7300 років.
Ця ж печера була стоянкою людей, сліди їхньої присутності тут сягають приблизно 46 тисяч років, а серед знахідок є знаряддя, намистини з мушель і навіть заплетене людське волосся. Тепер археологи припускають, що люди й тасманійські дияволи протягом тисячоліть могли регулярно користуватися одним місцем.
Чому тасманійські дияволи приходили до людей?
Відповідь, найімовірніше, була дуже практичною – їжа. Тасманійські дияволи є падальниками. Вони можуть полювати на валабі, птахів та іншу здобич, але значну частину раціону становлять рештки загиблих тварин. Для них людська стоянка могла бути стабільним джерелом їжі.
Тасманійські дияволи тисячі років приходили до людських стоянок / Фото unsplash
У Джуукан 2 дослідники каталогізували понад 8000 кісток тварин. Приблизно 1000 із них мають сліди жування або гризіння. Більшість пошкоджень залишили гризуни, однак щонайменше десять кісток мають сліди, які відповідають зубам тасманійського диявола.
Ці кістки походять із дуже широкого періоду – від приблизно 47 тисяч років тому до початку голоцену близько 11 600 років тому. Тобто йдеться не про одну випадкову появу тварини біля людей, а про явище, яке могло повторюватися тисячоліттями.
Ми знайшли багато доказів наявності кісток, які жували та перетравлювали дияволи, що свідчить про те, що дияволи мали доступ до падла, накопиченого людьми, – розповів палеонтолог і зооархеолог Тімоті Черчилль з Університету Нового Південного Уельсу.
Дослідники також вивчили 263 перетравлені фрагменти кісток. Частина з них була надто великою, щоб її могли проковтнути дрібні місцеві хижаки – наприклад, кволи чи мульгари. Натомість їхній розмір добре відповідає тому, що міг перетравити великий сумчастий хижак на кшталт тасманійського диявола.
Чи могли дияволи фактично "прибирати" за людьми?
Дослідники припускають, що тасманійські дияволи могли приходити до людських стоянок після оброблення здобичі й поїдати залишки м’яса та кісток. Черчилль навіть називає їх своєрідними "місцевими прибиральниками". "Дияволами були місцеві прибиральники.
Де були знайдені скам'янілості тасманійського диявола / Фото Archaeology in Oceania
Вони їли гниюче м’ясо, що зменшувало ризик захворювань. Наявність сміттєущільнювача на чотирьох ногах, який би бігав навколо, безумовно, була б перевагою", – пояснив Тімоті Черчилль. Це не означає, що люди приручили тасманійських дияволів або навмисно їх годували.
Радше йдеться про сусідство, вигідне насамперед самим тваринам: вони могли регулярно повертатися туди, де залишалася доступна їжа. Така поведінка добре пояснює, чому сліди зубів дияволів знайшли саме на кістках тварин, які накопичувалися в місцях людської діяльності.