Франко не з підручника: якими були домашні звички та маленькі пристрасті письменника

Особисті речі, листи, фотографії, меблі та спогади нащадків допомагають побачити не бронзового Каменяра, а живого “цілого” чоловіка – працьовитого, допитливого, гостинного й часом дуже втомленого. У Домі Франка цей приватний світ відтворюють у меморіальних інтер'єрах родинної вілли. І 24 Канал спільно з командою музею радо знайомить вас з іншим письменником, про якого не розказували у школі.

Франко круто вмів у work-life balance

Дуже добре щоденний ритм Франка описала Кекилія Волянська-Ґардецька, донька того самого отця Олекси Волянського, з легкої руки якого українські інтелектуали зазвичаїлись до відпочинку в Криворівні. Саме там у рідному селі під час літніх вакацій іще юна Кекилія мала нагоду спілкуватись і бачити Франка та його родину.

За її спогадами, вставав рано й вирушав у ліс по гриби або ягоди. Часто його супроводжувала сама Кекилія, бо добре знала місцеві стежки. До сніданку вони поверталися з повними кошиками.

Після ранкової прогулянки письменник працював до 11-ї години. Потім ішов до Черемоша – купатися та спілкуватися з Володимиром Гнатюком і знайомими. Після обіду знову повертався до роботи, зазвичай до п'ятої вечора. А ввечері родина, друзі та інші відпочивальники збиралися біля річки: купалися, розмовляли, співали й сперечалися про літературу та політику.

Цей розклад добре показує Франка в повсякденні. Навіть під час відпочинку він працював, але й не жив лише за письмовим столом. Можна сміливо припустити, що письменник був вправним у тому, що нині модно називати work-life balance.

Триповерхова кава і домашні ритуали

Франко любив так звану "триповерхову" каву. У Львові так називали поєднання кави, вершків, або сметанки, та домашньої випічки чи печива.

Їдальня у Франковому домі була не просто місцем для трапези. Тут родина збиралася у будні та свята, діти навчалися й гралися, Ольга лагодила одяг або вишивала, а Іван працював над текстами чи редагував черговий випуск "Літературно-наукового вісника".

У цій кімнаті колись не раз смакували маминими іменинним пирогом, конфітурами та її фірмовим чаєм з листочком смородини, а за особливих оказій викладали на стіл родинне срібло. Тут і досі стоїть самовар, який колись привіз з Одеси сам Франко, нині це цінний експонат меморіальної музейної колекції.

Франко-рибалка

Франко не мислив свого життя без риболовлі. "Ловля риб – це моя пристрасть", – зізнавався він, і про це його фанатичне захоплення згадують діти й друзі. Зокрема, добрий товариш письменника Михайло Мочульський писав, що найбільшою радістю в житті поета було, коли він наловив багато риб або назбирав багато грибів. А ще Франко все своє життя мріяв мати свій власний ставок з рибами, але ця мрія так і не сповнилася.

Були у Франка й улюблені способи риболовлі, й свої особисті ритуали. Ловив рибу різними способами – саками, сітями і навіть руками. А от вудок не любив і вважав тих, хто користувався ними, несерйозними рибалками. Зі спогадів відомо, що улови Франка бували багаті та розмаїті: пструги (річкова форель), клени, окуні, карасі, лящі, щупаки (щуки), коропи, в'юни, карасі, піскарі, яльці, раки і не тільки. 

Іван Франко називав ловлю риби своєю пристрастю / Фото Park of Naguevychy

За словами доньки Анни, у батька завжди був гарний настрій, коли він збирався "на риби", а його повернення з уловом ставало веселою й незабутньою для дітей подією. І що більший був улов, то краще! Змагальницький момент у цьому процесі теж цікавив Франка, недарма діти згадували, що то був татів улюблений "вид спорту".  До слова про змагання, саме з рибами пов'язана ще одна дуже приємна для Франка особиста перемога. Якось він виграв конкурс знавців-іхтіологів і отримав у подарунок 4 плакати із зображенням риб, які колись прикрашали стіни його домівки, а нині зберігаються у колекції музею у Львові. 

Втім улов то було для нього не найголовніше. Риболовля давала Франкові можливість проводити час на природі та спілкуватися з людьми. А ще вимагала руху, спостережливості та терпіння – якостей, які були важливими і в його науковій та літературній роботі.

Гриби та лісові мандрівки

Гриби були ще одним великим захопленням Франка. Збирати їх він навчився від батька Якова. З дитинства його називали "лісовою душею", а сам Франко казав, що ліс – то його церква, бо там він відчуває присутність Бога.

Письменник добре розрізняв види грибів і навіть знав назви латиною (ще з гімназійних літ). Що зібрав – потому готували для родинних трапез. Найбільше Франкові смакували "правдиві", тобто білі гриби.

Письменник добре знав місця, де гриби ростуть, і охоче ходив до лісу не сам, а з дітьми та знайомими. За їх спогадами, він любив ходити до лісу босоніж із великим кошелем, завжди пильно вдивлявся в землю, визираючи гриби як здобич.

Кекилія Волянська-Ґардецька згадувала, що Франко навчив її не виривати гриб із корінням, а зрізати ножем саму шапочку. Він також пояснював: якщо знайдено один гриб, варто пошукати поруч, бо часто вони ростуть парами.

Під час пошуку грибів Франко розмовляв із дітьми, цікавився місцевими легендами й переказами, розпитував про назви рослин, тварин, скель і печер. Він слухав уважно та багато запам'ятовував.

Власне, під час літнього відпочинку письменник ходив до Писаного Каменя, Довбушевих Церков та інших місцевих місцин. Його цікавила не тільки природа, а й те, як люди пояснювали походження назв та особливості довкілля.

Білі гриби Іван Франко називав "правдивими" / Фото Magnific

Франко охоче проводив час з дітьми

Спогади Кекилії Волянської-Ґардецької демонструють нам Франка як привітну людину з хорошим почуттям гумору, який не цурався товариства, а особливо дитячих компаній. Він розповідав дітям історії, не відгороджувався від них своєю відомістю та охоче проводив із ними час.

Кекилія згадувала, що Франко "не драв носа" – не тримався зверхньо й не демонстрував власної важливості. Якщо дитина втомлювалася під час прогулянки, він міг узяти її на плечі. Найкращі ягоди, які знаходив у лісі, віддавав дітям.

Франко ставився до дитячих запитань серйозно. Він пояснював побачене, залучав дітей до збирання грибів і розповідав про місцевість. Увечері міг долучатися до молодіжних забав, співати та ділитися веселими епізодами зі свого життя.

З особливим пієтетом та теплотою згадують Франчата про місце Тата у їхньому житті: як відкривав їм світ під час читання книг та родинних прогульок, як допомагав у навчанні, як вигадували свої ігри, як рятували численних звірят з вулиці в їх рідному домі, як вигадував для них казки про тих самих звірят. Бо для них великий Франко був передусім татом, і ніщо не могло це змінити.

А тоді хвороба змінила його життя

Після 1908 року стан здоров'я Франка суттєво погіршився. Через хворобу він утратив можливість повноцінно користуватися руками та дедалі більше залежав від допомоги інших людей. За одним зі спогадів, Франко описував свою недугу образом дротів, що скували його руки. Власне, він їздив до кринички у Криворівні з вірою в те, що її цілюща вода здатна розплутати ці дроти.

Спершу "руками" батька став старший син Андрій. А сам Франко називав свого первістка і надійну опору в часі хвороби "найдорожчим помічником". Андрій допомагав йому їсти, одягатися, читати і працювати. Після смерті сина письменником опікувалися в різний час різні люди, адже через виклики Першої світової війни та особисті обставини цього не могли робити рідні.

Період хвороби важливий для розуміння характеру письменника: він постає не лише сильним і невтомним, а вимушеним приймати допомогу та пристосовуватися до тяжких обмежень. Та хвороба назавжди змінила життя цього активного працьовитого життєлюба.

І ця неоднозначність робить його образ повнокровним і живим. Нині Франко постає для нас не лише автором багатьох творів, громадським діячем, політиком, науковцем, а й господарем дому, батьком, другом, сусідом, рибалкою, грибником і людиною з власним ритмом дня. Безліч цікавих історій про Франка-"цілого чоловіка" сьогодні можна почути на екскурсіях у Домі Франка, де можна пройнятись атмосферою життя письменника, краще зрозуміти його та відчути його твори.