У пустелі знайшли 60 тисяч тонн одягу, які видно навіть із космосу: як речі туди потрапили

За оцінками, в одному з найпосушливіших місць планети накопичилося близько 60 тисяч тонн текстильних відходів. Частина речей уже була у вжитку, але багато з них досі мають цінники й ніколи не потрапляли до покупців, пише Times of India. 

Ця історія не лише про Чилі. Вона показує, що відбувається з одягом після того, як його не продали, пожертвували або відправили на інший кінець світу в надії, що там він комусь знадобиться. Насправді частина цього глобального потоку закінчує шлях не в магазинах секонд-хенду, а просто серед піску. 

Як одяг з усього світу опинився в пустелі? 

Північ Чилі давно стала важливим пунктом у міжнародній торгівлі вживаним одягом. Через порт Ікіке щороку надходять десятки тисяч тонн речей із Європи, США, Канади та окремих країн Азії. Далі їх сортують і частину перепродають у країнах Латинської Америки, де доступний секонд-хенд має великий попит. 

Проте, не кожна річ знаходить нового власника. Частина одягу виявляється пошкодженою, неякісною, застарілою або просто непотрібною ринку. Утилізувати такі залишки дорого, а заробити на них уже неможливо. Саме тому частину непроданого текстилю незаконно вивозять на околиці міста Альто-Оспісіо. Там речі просто залишають посеред пустелі або спалюють. 

Як врятувати пустелю  / Фото Unsplash

Рік за роком ці купи перетворилися на величезне звалище, яке різко вирізняється на тлі сухого ландшафту Атаками. Серед відходів можна побачити не лише зношені речі, а й майже новий одяг. 

Як виглядає ця гора одягу, яку видно з космосу: дивіться відео

Зимові куртки, спортивні костюми, дитячі речі, взуття – усе це могло пройти довгий шлях через континенти, склади, сортувальні центри й торговців, але так і не стати чиєюсь покупкою. Це руйнує зручний міф про те, що переданий або викинутий одяг автоматично отримує друге життя. Насправді благодійність, секонд-хенд і міжнародна перепродажна система не здатні поглинути весь обсяг речей, який щороку виробляє індустрія моди. 

Чому цю гору одягу так важко прибрати? 

Проблема не лише в обсягах, хоча 60 тисяч тонн текстилю – це вже майже окрема катастрофа. Складність у тому, що сучасний одяг часто зроблений не з натуральних матеріалів, а з синтетики. Поліестер та інші волокна на основі нафти не зникають у природі так, як бавовна чи вовна. У пустелі такі речі можуть лежати десятиліттями. Вони не розкладаються швидко, а поступово перетворюються на дрібні частинки, змішуються з пилом і розносяться вітром. Якщо ж одяг спалюють, у повітря потрапляють небезпечні сполуки, які забруднюють довкілля й створюють проблему для людей, що живуть поруч. 

Кількість цього одягу просто вражає / Скриншот із відео

Чилійська влада вже шукає способи впоратися з наслідками. Деякі компанії пробують переробляти текстиль на утеплювачі, будівельні панелі та інші матеріали. Паралельно країна поступово запроваджує механізми розширеної відповідальності виробників, щоб компанії теж брали участь у зборі та переробці текстильних відходів. Та це не той випадок, коли проблему можна вирішити одним законом або одним заводом. Гора одягу в Атакамі виникла не через одну помилку й не через одну компанію. 

Це фінальна точка великого ланцюга, який починається з надмірного виробництва, проходить через магазини, розпродажі, шафи покупців, благодійні контейнери, порти й склади. Швидка мода працює за принципом постійного оновлення: більше колекцій, нижчі ціни, коротший термін життя речей. 

Одяг стає майже одноразовим товаром, хоча фізично він нікуди не зникає після того, як його викинули або не продали. Саме тому пустеля Атакама перетворилася на символ проблеми, яку довго було зручно не помічати. Речі, що мали зникнути з очей, просто переїхали туди, де їх не бачить більшість покупців. Але супутникові знімки показали: навіть у найсухішій пустелі світу глобальне сміття все одно стає видимим.