Ірина Данилевська: Традиція Українського тижня моди у березні і жовтні стала національною

12 квітня 2013, 12:35

Засновник та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week Ірина Данилевська розповідає про нові планки у світі української моди та ріст дизайнерів з новими вимогами.

Ви в молодій країні своїми зусиллями вже стільки всього зробили. Що Ви відчуваєте після 32-го Тижня української моди або завжди з новим його стартом і закінченням?

Спочатку відчуваю якесь полегшення, бо кожного разу здається, що це все важче і важче, а не легше. Можливо, це і тому, що ми планку піднімаємо, тому, що країна розвивається і ростуть дизайнери. Вони також вимагають від нас інших стандартів.

Поміняти традицію проведення Українського тижня моди у березні і жовтні – це означає порушити традицію, яка вже стала національною. Я відчуваю цю відповідальність, я усвідомлюю те, що ми вже є продуктом національного ґатунку і тому відповідальність ще більша.

Бажання створити Тиждень моди не було стимульоване моїми відвідинами Тижнів моди в Європі, а було стимульоване українськими дизайнерами. Коли кількість дизайнерів і їхніх колекцій була достатньо велика, стало зрозуміло, що треба зробити щось, якийсь великий fashion-проект, а вигадувати щось нове не хотілось, тому що це можна було зробити за європейськими стандартами і це більш-менш вдалося.

Чи хтось казав, що у Вас нічого не вийде? Можливо, сміялися і називали це просто мріями?

Не сміялися, але сумнівались, що Тиждень моди проживе довго. Думали, що це буде один-два сезони, пограємось – і кинемо. Але це не в моєму характері і не в моїх традиціях починати хорошу справу і не доводити її до логічного рівня.

Після того, як закінчується черговий Тиждень моди, звичайно, Ви простежуєте, які виходять публікації, сюжети. Чи прокидається у Вас від цього редактор?

Він не засинає, повірте (сміється – "24"). Я сама дуже часто даю інтерв’ю, стежу за матеріалами, які виходять про українських дизайнерів . Інколи хочеться щось підправити, трошки змістити акценти. І це абсолютно нормально, а не тому, що в мене якийсь редакторський зуд. Мабуть, це тому, що я найглибше і найширше відчуваю це. І багато питань, які журналісти можуть задавати поверхово, я знаю в контексті. І тоді хочеться, щоб вони звучали трошки по-іншому.

І чоловіки стали більш розкутими, і українські дизайнери. Вони трошечки краще розуміють, що можна пропонувати в Україні. І мені приємно, що це не тільки якісь класичні речі.У нас є багато жіночих дизайнерів і з цим майже все зрозуміло, але яка ситуація зараз з чоловічою модою?

Українські дизайнери уже намагаються переконати чоловіків, що вони можуть виглядати більш цікаво.

Якщо жінки пишаються, що вони вдягають одяг українських дизайнерів, як привити цю любов до українського дизайнера чоловікам?

Ті, хто носять, ті люблять і пишаються. Але проблема не в тому, щоб пишались. Як тільки вдягають – одразу закохуються. Проблема в тому, щоб більше одягали.

Але чи це люди переважно творчих професій? Чи можуть бути це бізнесмени, політики?

Це і бізнесмени, і політики, і ми, слава Богу, виходимо зі своїх образів, виходимо із кабінетів і залишаємо нав’язані іміджмейкерами образи.

Чи можете Ви впізнати українського дизайнера?

Дуже часто можу, на 80%. Ця гра для мене дуже цікава і важлива. Вона характеризує не тільки мене як людину, яка має знати і розбиратися в тому, що відбувається, але характеризує і дизайнера: наскільки його речі впізнавані та мають свій власний стиль.

Приємно, що речі впізнають, приємно, коли за кордоном мене впізнають в деяких речах українських дизайнерів. В Росії мене якось наздоганала жінка зі словами "це сукня Лілії Пустовіт, я знаю".

Окрім вашої роботи та того, що Ви є бабусею, які ще захоплення у Вас є?

Я не можу сказати, що в мене вистачає часу на хобі. Деякі вподобання виникають через те, що до цього змушують обставини. Наприклад, я сама працювала над інтер’єром нашого будинку, бо в нас не було ні достатньо часу, ні грошей, щоб замовити таку роботу. Я консультувалась з професійним архітектором Сергієм Бобиком, безкоштовно, за філіжанкою кави або за бокалом вина, але на 90% я зробила його сама.